Зброю для «бульбівців» збирав підліток з Рівненщини

09.11.2016

Зброю для «бульбівців» збирав підліток з Рівненщини

Успішність збройної боротьби поневоленого народу за своє визволення можлива за умови забезпеченості його відповідними матеріально-технічними ресурсами. Розуміючи це, представники українського національно-визвольного руху особливої ваги надавали влаштуванню схованок зброї й харчів.

Однак про цю умову добре знала й радянська влада.

– Наявній агентурно-повідомній мережі ми поставили вимогу виявляти місця перебування банд, склади боєприпасів та харчових продуктів УПА, – записано в доповідній записці про агентурно-оперативну роботу по ББ Тучинського районного відділу НКВД Рівненської області за період з 05.02.1944 по 20.02.1944.

Лише за проміжок часу з 05.04.1944 по 22.06.1944 органи НКВД виявили у Тучинському районі близько 30 складів, з яких вилучили 50 тон зерна, 202 шкіри та 123 ящики протитанкових мин (із доповідної записки від 30.06.1944 про роботу оперативної групи, відрядженої до Тучинського РВ НКВД Рівненської області з оперативного складу УНКВД Станіславської області).

Згодом схованку виявили у селі Воронів, в обійсті Гомонюка. У ній зберігано 1 ручний кулемет, 2 диски до кулемета, 3 гранати РГД, 2 гвинтівки, 160 патронів. А в селі Малатин знайшли закопану бочку, що містила керосин, призначений для потреб УПА.

Упродовж лютого-березня 1944 року один з мешканців району добровільно здав кулемет без диска, інший мешканець – ящик, що містив 250 гвинтівкових патронів.

Очевидно, що це не всі схованки, що їх виявили органи НКВД. Адже, були й такі, відомості щодо яких не потрапили до енкаведистських документів. Поза тим,  боротьбу з українським підпіллям провадило ще й НКГБ, котре також виявляло й зліквідовувало схованки, що належали повстанцям.

У серпні 1944 року Тучинський райвідділ НКВД отримав від свого агента «Енея» відомості, що в селі Шубків Тучинського (нині – Рівненського) району перебуває один з «бульбівців», який має заховану зброю.

27 серпня 1944 року до Шубкова виїхала спеціальна група НКВД, яка й затримала «бульбівця». Ним виявився мешканець цього ж села Євстафієв Микола Володимирович, 1927 р.н., за національністю українець, освічений.

Євстафієв М.В. у віці 15 років

Пишучи протокол затримання, старший оперуповноважений УРО Тучинського РВ НКВД молодший лейтенант міліції Богдан зазначив, що Євстафієв «має зброю, симулює про здачу її органам НКВД».

Зрештою, Микола змушений був показати місця, де сховав зброю. Щоб її вилучити, залучили підрозділ внутрішніх військ НКВД чисельністю аж 25 осіб. На городі розкопали три ями, в яких знайшли: німецький кулемет, дві гвинтівки (німецьку та російську), протитанкову рушницю (ПТР), 130 патронів до кулемета.

Під час слідства з’ясували, що раніше Микола перебував у лавах Української народно-революційної армії (УНРА), яку очолював Тарас Бульба-Боровець. Там хлопцеві присвоїли псевдо «Оселедець» та озброїли німецькою гвинтівкою.

– Завданням нашим було боротися зі зброєю в руках з тими, хто нашу Західну Україну, як от німець забере. Значить з ним боротися за визволення народу <…>, – вписано свідчення Євстафієва до протоколу допиту від 01.12.1944.

Згодом обставини склалися так, що Микола, забравши з собою видану гвинтівку, повернуся додому.

Під час проходження фронту німецько-радянської війни, десь у лютому 1944-го, Микола знайшов в окопах протитанкову рушницю (ПТР), німецький кулемет й патрони до нього, російську гвинтівку.

– Цю зброю я змастив, запакував до ящика і закопав на своєму городі. Цю зброю я збирав для <…> бульбівців. Коли мені працівники Тучинського РВ НКВД запропонували здати зброю, я не здавав лише тому, що тримав для своїх потреб, – вписано свідчення Євстафієва до протоколу допиту від 07.09.1944.

У березні 1944 року Миколу і його батька змобілізували до лав Червоної армії, проте наприкінці квітня хлопця, як неповнолітнього, звільнили від військової служби. Повернувшись додому, Микола навчався при військовому комісаріаті як допризовник.

Одного разу, перебуваючи у комісаріаті, Євстафієв зустрів Андрія Тивончука з Тучина, якому й розповів про сховану вдома зброю. А згодом Миколу затримало НКВД. Під час ведення слідства начальник відчинив двері і впустив до приміщення Андрія. Тоді Микола усе й зрозумів.

Цікаво, що Тивончук Андрій Левкович належав до спеціальної групи № 2 Тучинського НКВД і загинув 07 вересня 1944 року в селі Рясники Гощанського району Рівненської області у бою з боївкою СБ ОУН(б). Його прізвище включено до переліку осіб, похованих у «Братській могилі партійно-радянського активу. Жертв українських буржуазних націоналістів», що розташована в парку с. Тучин.

Провадячи слідство, Євстафієва М.В. спочатку звинувачували за статтею 54-14 КК УРСР, тобто у контрреволюційному саботажі, але згодом склад злочину перекваліфікували за статтею 54-1а на зраду Батьківщини. Ця стаття передбачала значно суворішу кару.

21 грудня 1944 року Військовий Трибунал військ НКВД Рівненської області в закритому судовому засіданні без участі обвинувача й захисника розглянув справу щодо звинувачення Євстафієва М.В.

– 10 серпня 1944 року мене викликали в РВ НКВД і запитували чи маю я зброю. Я не зізнавався, боячись відповідальності за зберігану зброю. У день арешту я зізнався працівникам НКВД про наявність у мене зброї, яку відкопали й вилучили, – засвідчив Євстафієв М.В. під час судового засідання.

Отож, Військовий Трибунал визнав 17-річного Євстафієва М.В. винним у зраді Батьківщини й засудив до 20 років каторжних робіт, 5 років обмеження прав, сконфіскування майна. Незабаром, 23.11.1945, Військова Колегія Верховного Суду СРСР пом’якшила цю кару, замінивши її на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах без обмеження прав.

Євстафієв М.В. у віці 25 років

В ув’язненні Євстафієв М.В. перебував у Воркутинському таборі МВД, звідки його звільнили у липні 1954 року.

Рішенням Прокуратури Рівненської області від березня 1992 року Євстафієва Миколу Володимировича зреабілітовано.

 

 

Використані джерела:

1. УСБУ в Рівненській області, справа № П-7394.

2. УСБУ в Рівненській області, фонд 29,  опис № 15/12.

Примітка. Під час писання цієї статті намагався дотримуватись вимог стандарту: «Культура авдиторного мовлення. Частина 1. Слововживання відповідно до українськомовного способу мислення. Ст. ДА 10.003-2011

 

, , , , , , переглядів: 969

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.