Не зволікай!

06.12.2012

Не зволікай!

Нещодавно мені розповіли про те, як на одному із тренінгів учасникам запропонували замислитися над тим, що вони зробили б, якби у них залишилося лише декілька днів життя. Замислилась: скільки ж часу нашого життя ми просто марнуємо на непотрібні речі, а насправді скільки корисного в цей час могли б зробити!..

Скільки почуттів, думок, вчинків зароджуються у нашій голові, проте чомусь вони так і не знаходять виходу назовні. Ми постійно чогось боїмося, не можемо знайти часу, хоча розуміємо, що для того, щоб зробити вчинок, потрібно звичайне бажання людини, а можливості реалізації знайдуться самі собою. Я переконана в цьому, адже з власного досвіду переконуюся, що це так і є…Принаймні мені це постійно доводять!

Я вирішила просто проаналізувати один день мого життя для того, щоб зрозуміти, наскільки несанкціоновано та бездумно я використовую ті не такі вже й довгі хвилини життя, які мені подаровано прожити на цій землі…

Коли писала цей текст, мала невеличкі канікули. Тому прокидаюся в годині десятій. Ну добре, з цим важко посперечатися, адже вчора сиділа до другої ночі й писала практику, тому за це зауважень немає. Далі звичайне тиняння по кімнатах у пошуках якогось заняття, перегляд незрозумілих програм, у якій обговорюють незрозуміло що. І для чого воно мені? Натомість у цей час я могла б зробити щось корисне, допомогти комусь, подарувати комусь посмішку – не зробила. Згодом похід за покупками до міста, купа часу витрачено на переїзд у маршрутках, під час поїздки в яких у голові перекручується купа сцен з життя, будуються плани, згадується минуле… Після повернення додому – знову ж таки якесь беззмістовне перебування: перегляд фільмів з дурними жартами, просто марне витрачання часу. А хтось в цей момент каже комусь добрі слова підтримки чи подяки, чому ж я цього не роблю?.. Далі – поїздка з друзями на боулінг, хоч це трохи розмальовує буденність, знову розумієш, що комусь потрібен, і ті люди, що поряд, люблять тебе і цінують. Хоч один момент у сьогоднішньому дні пройшов не марно…

І тут найцікавіше: стою на пішохідному переході на майдані Незалежності, і бачу як світлофор відраховує 45 секунд. Комусь здається, що 45 секунд – це просто мізер, це ж навіть не хвилина і не варто замислюватися над тим, як вона спливає… Проте я — задумалася. Переді мною змінювалися цифри…

45 секунд – це тільки на перший погляд так мало. А комусь може саме їх не вистачити, щоб зробити щось найважливіше в житті. Те, що так хотів, планував, але все життя відкладав на потім…

переглядів: 1 430

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.