Коли довго працюєш із різними текстами, постійно щось читаєш, редагуєш у перерві раптом сам починаєш неусвідомлено щось клацати. Чи виходить чи ні, хто зна….
Чи пам’ятаєш ще,
що все те лише гра?!
Гра фігурами чи гра
твоєї вимученої уяви?!
Гра, в якій неможливо не виграти,
Інакше стратиш своє життя…
Розчинишся у міріадах тихих,
Але колючих зірок.
Граєш…
Змішуєш фігури ніжними руками
Розпинаєш зеленими очима душу …
Думаєш, коли ж скінчиться ця епоха рівноваги,
сумнівний, неспокійний і
водночас такий спокійний шлях…
Згори летять твої виграшні бажання
і падають, не долетівши до землі,
Бо сьогодні граєш чорними…
Твоя пішка ходить першою,
Ти піддаєшся чи знущаєшся?
Невпевнений хід уже зроблено…
Знову я програю…
Може, потім зіграю білими?!
А ти тільки смієшся, Противнику,
Всі поразки мої – тобі до втіхи.
А це ж лише гра…
В якій наше життя покреслене зебрами.
І Королева ще прагне воскреснути.
З вигляду вільна, гарна, шанована,
Стоячи за краєм дошки,
Тримається так гордо.
Та вже не пам’ятає,
що то лиш гра…