Їде маршрутка…[продовження]

11.08.2015

Їде маршрутка…[продовження]

Маршрутки не припиняють свої поїздки «по графіку»– так і в нас не вичерпуються розповіді про пригоди у маршрутках. Є маршрутки, а в них є люди, а в людей завжди є пригоди, а про людей – оповідки…

Прикрий випадок. Кума читала попередні мої розповіді про маршрутки і повідала мені наступну. Їздила вона по справах у Рівне. На автостанції «Чайка» зайняла місце у маршрутці і чекала відправлення. Як завжди заходили до салону: спочатку дитина-циганеня, яке безперестанку нила: «Тьотю, ну дайте, ну дайте»; потім глухоніма молода жінка, яка продавала іконки удвічі дорожче; але потім зайшла жінка, за її словами, вона сама родом із Закарпаття, розповідала вона якусь історію своєї біди і просила пасажирів подати їй на хліб. Оскільки пасажири, особливо часто бувалі у маршрутках, побачили «нове лице», то щедро кидали одно- та двогривневі купюри. Навіть одна жіночка дістала з пакета запашну порізану хлібину, гарно запаковану у пакет, під маркою «Рум’янець», і подала жінці, що просила. Усе що можна було зібрати з цієї маршрутки – жінка зібрала, на виході красно подякувала «щоб пасажири не хворіли, щастя їм та їх дітям…». Пасажири-благодійники з приємністю спостерігали як жінка вийшла і … опа-на! Поспішаючи до наступного маршрутного транспорту, жінка підійшла до сміттєвого контейнера, у кілька кроків  від маршрутки, і викинула в нього хлібину. Ту ж хлібину – свіженьку та запашну! Жінка-пасажирка, що подала хлібину, аж ойкнула. А потім, червона від ярості та гніву, вийшла з маршрутки і попрямувала до смітника, дістала хлібину, положила в целофановий пакет. Не забарившись, зайшла слідом у маршрутку за «злиденною» особою і виганила її при інших пасажирах. Уже нещедрими були врожаї на новій маршрутній ниві. А потім прохачка десь і взагалі зникла з поля зору. Жінка з хлібиною повернулась до салону, коментуючи ситуацію в напівголоса: «У мене й собака не погидує хлібом, а тут бач! Не голодна ще! Тільки дурять людей. Хлібина ж вісім грн. з копійками коштує, а їй треба гривні, а не окраєць хліба…». Отаке-то, люди добрі, інколи жебраки та прохачі переходять всякі межі.

Смішний випадок стався зі мною зимою. Якраз поверталась маршруткою в Острог після новорічних святкувань. Надворі імла оповила землю, зимовий ранок, я святково куняла у такт дорожніх вибоїн. На роботу, ну страх, не хотілось. Але треба, Юля, треба. О, завібрував телефон. «Алло». – «Алло. Юля?» – «Ага. Вона ж J» – «Це Богдан телефонує. Я хочу привітати тебе зі святами. Побажати тобі…» – «Богдане, навзаєм прийми вітання, але я тебе дуже погано чую. Давай передзвоню як приїду, бо зараз в маршрутці. Мені незручно розмовляти» – «Добре, домовились, бо я теж їду» – «Бувай!». Приємно, коли давні друзі пам’ятають, і вітають, і взагалі дають про себе знати) Окрилена їхала далі, зникла моя дрімота. На виході з маршрутки лоб в лоб стикнулась з Богданом. «О! Що ти тут робиш?» – «В маршрутці їхав. А ти теж бачу їхала в цій маршрутці?» – «Ага». Стали гучно сміятись. Якийсь чоловік аж спересердя кинув: «Або виходьте, або заходьте, а то прохід перекрили!». А в житті ж по-різному буває. Прогрес усюди: в одній маршрутці їхали і розмовляли …  по телефону)

Випадок-плутанина. На маршруті «Рівне-Володимирець» є в нас такий водій Ростислав Петрович. На його маршрутах якраз і стаються цікаві випадки. Розповідав мені якось, що привіз людей на автостанцію «Чайка», всі пасажири вийшли, а на проході лишилась чиясь дорожня сумка. Він кинувся за людьми, що вже почали розходитись: всі віднікуються. Так він і возив цю сумку тиждень – поки не звернулась якась панянка, що забула сумку. Ото-то таке – люди помічають відсутність речей лиш через тиждень) Дай нам, Боже, всім такої душевної рівноваги і безтурботності! А я стала очевидцем іншої історії із сумкою у цій же маршрутці, і з цим водієм. Їхали, ми їхали. Все як завжди. Вихідні. Більше сумок, ніж людей. Сумки повсюди: у багажнику, на проході, на руках, під сидіннями. Все було звично. «Порція» людей вийшла на зупинці в м. Костопіль. Їхали далі. Не встигли ми під’їхати до Рівного як водію перетелефонували з Костопільського автовокзалу і повідомили: пасажирка, яка виходила у Костополі, прихопила не свою дорожню сумку, коли помітила, що взяла не свій багаж – маршрутка уже від’їхала. Тоді жіночка швиденько звернулась до працівників автовокзалу. На автостанції «Чайка» всі пасажири повиходили : кожен ретельно передивився свій багаж. Лишилась одна сумка і лишився один бідолаха-студент, який був змушений чекати поки іншою маршруткою під’їде панянка з його пожитками й наїдками. Водій лиш розвів тоді руками: «Ну і чого все на моєму рейсі стається?!»

Отож, я бажаю Вам пильності! Пильнуйте –  куди «йде» Ваша милостиня, пильнуйте – серед пасажирів маршрутки можуть бути Ваші друзі та  вороги), пильнуйте свій багаж – є завжди охочі його присвоїти і є неуважні, які можуть ненароком його прихопити…

 

Далі буде…

, , , , , , , переглядів: 1 746

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.