Вийшли через парадні двері: про втечу повстанця на Рівненщині

21.11.2017

Вийшли через парадні двері: про втечу повстанця на Рівненщині

Увечері 17 лютого 1945 року з лікарні на Рівненщині втік заарештований повстанець, якого доставили сюди з місцевого відділу НКГБ.

Утечі передували такі події.

Наприкінці листопада 1944 року у селі Котів Тучинського району Рівненської області до рук співробітників Тучинського районного відділу НКГБ потрапив Методій Турок. Щодо нього одразу ж порушили кримінальну справу за підозрою в належності до українського підпілля. Проте, оскільки Методій хворів на висипний тиф, то розслідування перепинили, а хлопця доставили до районної лікарні, розташованої у Тучині. На той час у ній працювала санітаркою Катерина Демчук.

А тепер час назвати головних дійових осіб цієї історії:

Турок Методій Якимович, 1924 р.н., із села Залав’я Острожецького району Рівненської області, українець;

Демчук Катерина Адамівна, 1923 р.н., з містечка Тучин Рівненської області, українка;

Ярмольчук Іван Трохимович, 1929 р.н., з м. Тучин, українець;

Джум Микола Маркентович, 1920 р.н., з м. Тучин, українець.

Наприкінці грудня 1944 року радянська влада привселюдно повісила у Тучині коменданта СБ ОУН Федора Осипчука на псевдо «Гомін».

Незабаром у хаті Маркента Джума, що мешкав на Тучинських хуторах, зустрілися Катерина Демчук, Іван Ярмольчук та син Маркента Микола Джум. Зустрілися, щоб обговорити деякі господарські потреби. Тут вони вперше й завели розмову про зорганізування втечі Турка.

У цей час Джум Микола запитав мене чи я бачила як повісили Федора? – засвідчить Катерина, коли її 08 квітня 1945 року допитуватиме розслідувач Тучинського районного відділу НКГБ лейтенант держбезпеки Корсаков. – Я відповіла, що бачила, і розповіла їм, що у нас в лікарні лежить один заарештований бандерівець, який, дізнавшись про повішеника, в гарячці намагався втекти, тоді вони запитали мене, хто це такий, я назвала його прізвище й ім’я, що це Турок Методій, після чого Джум Микола і Ярмольчук Іван запитали мене водночас, як би його звідти вивести, тобто з лікарні, і Джум Микола доручив це зробити мені та Ярмольчукові Іванові, старик же, до речі, Джум Маркент був проти цього і нас насварив. Того разу із лікарні нам Турка взяти не вдалося, позаяк він ще хворів, а небавом його забрали в НКГБ.

 

  Демчук Катерина Адамівна (світлина з архівно-кримінальної справи)

 

Дійсно, тоді після вилікування висипного тифу хлопця забрали до НКГБ, де продовжили розслідувати його справу. У лікарні ж він перебував з 30.11.1944 по 17.01.1945.

А вже 19 січня 1945 року розслідування щодо Турка М.Я. завершили. Наступними етапом мав бути суд, а до того часу заарештованця й надалі утримували у застінках НКГБ.

21 січня 1945 року у полі між селами Мощони й Воронів Тучинського району сили НКВД й НКГБ розгромили сотню УПА «Очмани» (Шевчука Дмитра Несторовича, 1923 р.н., з с.Чудниця). Після бою до лікарні доставили пораненого «упівця» на псевдо «Береза», якого захопили в полон. Катерина зорганізувала Ярмольчукові його провідини. Під час провідування Іван, зокрема, розпитував у «Берези» про те, кого у тому бою вбито і чи не було серед убитих його брата Василя.

У лютому справу щодо звинувачення Турка М.Я. скерували за підсудністю до військового трибуналу, а його вдруге доставили до Тучинської райлікарні – цього разу він хворів на грип.

Після того, коли Турок захворів удруге і його знову привезли до лікарні, я чогось приходив до Катерини додому, де вона мене про це й сповістила, що Турок зараз знову в лікарні та що його тепер можна буде вивести, – засвідчить Ярмольчук лейтенанту Корсакову під час допитування 07.04.1945.

Поклавши «бандерівця» до лікарні, при ньому залишили верхній одяг, оскільки в лікарні бракувало укривал. А от узутків при ньому не було.

У п’ятницю, 16 лютого 1945 року, санітарка Демчук заступила на чергування. Надвечір до лікарні прийшов Ярмольчук – цього разу Катерина пообіцяла зорганізувати йому провідини Турка. Дівчина провела Івана до палати, хлопці кілька хвилин порозмовляли, потім Ярмольчук сказав Катерині, щоб підшукала Туркові якісь узутки, та пішов.

Наступного ранку, себто у суботу 17.02.1945, Демчук здала зміну. Покидаючи лікарню, вона взяла з собою чиїсь трепи (черевики на дерев’яних підошвах) і дорогою додому занесла їх Ярмольчукові. Поза тим, домовились зустрітися ввечері.

Коли звечоріло, Катерина зайшла до Івана, взяла трепи, відтак обоє пішли до лікарні.

Прийшовши до лікарні десь о 19:00 год, Катерина через парадні двері увійшла досередини, а Ярмольчук залишився чекати надворі біля німецької кірхи (храмової споруди, церкви). Дівчина піднялася на другий поверх до чоботяра, який працював у будівлі лікарні. Після короткої розмови з чоботарем, зійшла на перший поверх до палати, в якій лежав Турок. Коли увійшла, то хлопець вже одягнувся у шинель. Інші пацієнти у цей час спали. Катерина дала Туркові трепи, той швиденько взувся, і вони удвох вийшли з лікарні через парадні двері. Надворі зустрілися з Ярмольчуком і далі вже пішли утрьох.

«Зважаючи на обмежену кількість людей для охорони заарештованців районного відділу НКГБ, – пояснить у спеціальній звістці факт утечі начальник Тучинського районного відділу НКГБ капітан держбезпеки Бєлогуров, – у лікарню для охорони хворого Турка виділили лише одну людину, а за сприяння санітарки існувала можливість вийти заарештованцю». Одначе, де був той охоронник у момент втечі, не відомо.

Йшли дорогою повз пошту, хлібний рундук (кіоск), клуб, низом біля церкви, вийшли на міст, відтак шосейною дорогою рушили в напрямку до оселі Ярмольчука. Під час цієї «подорожі» зустріли червоноармійців, але ті їх не зупинили. Коли дійшли до Іванової хати, то Катерина попростувала до себе додому, а Ярмольчук повів Турка на Тучинські хутори до Маркента Джума. Там на них уже чекав комендант СБ ОУН на псевдо «Чайка» (Лук’янчук Михайло Савович, 1921 р.н., уродженець м. Тучин), якому Ярмольчук і передав Турка.

Невдовзі на Катерину чекала жахлива несподіванка – вже вночі її затримали співробітники НКГБ!

«За участь у виведенні заарештованця Демчук Катерину заарештовано, на допиті  визнала свою участь у виведенні Турка. Ярмольчук Іван Трохимович повів заарештованця і більше не повертався. Родину його – матір та одного сина 12 років – затримано, і в разі, якщо не з’явиться Ярмольчук, то її буде виселено,» – зазначив у вже згаданій спеціальній звістці начальник райвідділу НКГБ Бєлогуров.

Деякий час Ярмольчук переховувався. «Енкагебісти» навіть влаштовували засідки в його хаті, сподіваючись упіймати хлопця. Зрештою, Іван прийшов до районного відділу НКВД і признався до вини перед радянською владою (рос. «вышел с повинной»). Зважаючи на це, розслідування щодо нього припинили і таким чином він уникнув покари.

Так само вчинив й Микола Джум – признався до вини.

Натомість Катерину Демчук Військовий Трибунал військ НКВД Рівненської області 29 серпня 1945 року засудив до 10 років виправно-трудових таборів, 5 років обмеження прав, сконфіскування майна.

Не уникнув покари й утікач – 12 квітня 1947 року органи радянської держбезпеки знову затримали Методія Турка. Перегодом його засудять до 25 років виправно-трудових таборів, 5 років обмеження прав, сконфіскування майна.

З таборів Демчук К.А. звільнять 07.08.1954. А от Турок М.Я., як свідчать матеріали архівно-кримінальної справи, помре у табірній лікарні 26 грудня 1950 року.

На сьогодні Демчук Катерину Адамівну й Турка Методія Якимовича зреабілітовано.

 

 

Використані джерела:

 1. УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис № 2, пор. № 4, арк. 60.

 2. УСБУ в Рівненській області, справа П-15776.

 3. УСБУ в Рівненській області, справа П-6264.

, , , , , , , , , переглядів: 306

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *