28.07.2016, 20:55
Зведене нанівець покаяння вояка УПА

Збройна боротьба радянської влади з ОУН-УПА завершилась на межі 1950-1960-х років. Натомість війна інформаційна не вщухала до останнього дня існування СРСР. Радянський режим всіляко намагався дискредитувати український національно-визвольний рух і представити його як ворожий для українського народу.

«Жовто-блакитники», «українські буржуазні націоналісти», «бандерівські кровожери», «могильники», «вовкулаки», «сокирники», «гітлерчуки» – як лише не таврувала радянська пропаганда українських повстанців. Такими й подібними до них епітетами рясно наповнена тогочасна періодика.

Доволі дієвим методом дискредитації ОУН і УПА стало влаштування публічних покаянь їхніх колишніх членів, під час яких вони розповідали про «страшні злочини», вчинені в період перебування у лавах цих формувань.

Одне з таких публічних покаянь влаштували влітку 1982 року в селі Бабин Гощанського району Рівненської області. Під час «вечору пам’яті», що відбувся в місцевому Будинку культури, з осудом українського підпілля виступив його колишній учасник, в’язень радянських таборів, мешканець цього ж села, Замогильний В.М.

Відомості про шлях цієї людини в лавах УПА містить архівно-кримінальна справа, що перебуває на зберіганні в архіві УСБУ в Рівненській області.

Народився Замогильний Володимир Митрофанович 1929 року в с.Бабин. Як і більшість тогочасного люду, працював у домашньому господарстві. Іноді працював з батьком на Бабинському цукровому заводі.

У вересні 1945 року Володимира викликали до Гощанського районного військового комісаріату. Там він пройшов реєстрацію і повернувся додому. А вже уночі до нього додому прийшло кілька незнайомих осіб. Сказали, щоб збирався і йшов з ними.

Вийшовши з дому із незнайомцями, чоловіки спочатку рушили у с. Гориньград, а затим перейшли до лісу, що біля с. Матіївка Тучинського району. Там Володимира зустрів «Очмана» (Шевчук Дмитро Несторович, 1923 р.н., уродженець с. Чудниця Гощанського району), який на той час очолював ВОП (Відділ особливого призначення). Завданням відділу було проведення диверсійної роботи. Через два дні «Очмана» видав Замогильному гвинтівку і патрони, а також присвоїв псевдо «Голота». Так 16-річний Володимир потрапив до лав УПА.

На той час ВОП нараховував трохи більше двадцяти бійців. Замогильний перебував у ньому близько півтора місяця. Протягом цього часу диверсійну роботу не виконували,  а проводили військові вишколи. Опісля сюди прибув надрайонний комендант ВОП на псевдо «Лис». Із загону «Очмани» він відділив 10 бійців, в тому числі й Замогильного, і передав їх у підпорядкування «Вишневого».

Упродовж певного часу чота «Вишневого» перебувала в лісах Тучинського району, затим перейшла на територію Костопільського району. Тут повстанці взяли участь у кількох диверсійних акціях. Ось як про них записано в протоколі допиту Замогильного від 18.04.1946:

«Моя практична діяльність полягала в тому, що я від початку вивчав тактично-бойову підготовку, готувався під керівництвом «Очмани» і «Вишневого» до боротьби з Радянською владою і до диверсійних актів.

Брав участь у нападі на працівників якоїсь установи Костопільського району, в яких ми вилучили 4 коня, і забрали самих. Восени 1945 року, десь у грудні чи листопаді, під керівництвом «Лиса» разом з групою здійснили напад на автомашину, яку ми знищили.

Десь на початку січня 1946 року брав участь у роззброєнні групи червоноармійців, що перебували у селі Соломка.»

Себто, чота проводила ту діяльність, яку й має проводити будь-який диверсійний або партизанський загін.

Зиму 1946 року повстанці провели біля с. Борщівка Костопільського району. Тут їх і виявили. Відбувся бій, під час якого Замогильного поранили, однак він зумів уникнути переслідування. Та все ж 3 квітня 1946 року його затримали у хаті мешканця Борщівки, де він заліковував отримане поранення.

22 травня 1946 року Військовий Трибунал військ МВД Рівненської області визнав Замогильного В.М. винними у зраді батьківщини згідно зі статтями 54-1а та 54-11 КК УРСР і засудив до вислання на каторжні роботи строком на 15 років без поразки у правах, як такого, який не досяг повноліття, з конфіскацією майна.

В ув’язненні Замогильний провів 8 років, 5 місяців, 11  днів. На волю вийшов достроково 14 вересня 1954 року.

Здавалося б, на цьому страждання мають припинитися. Адже, свою провину перед радянською владою спокутував. Однак через багато років мусив пройти ще через одне – публічне покаяння, – коли у 1982-му виступив перед учасниками «вечору пам’яті» в Будинку культури.

Схоже, це був добре зрежисований захід, участь в якому взяли ще й секретар парткому Бабинського цукрокомбінату С.П. Фокін та голова сільської Ради, депутат районної Ради народних депутатів В.М. Герасимчук та інші.

«…Я засуджую всіх керівників, всіх отих «провідників» з банди націоналістів, тих брехливих борців за Україну. Вони нічого доброго нам не зробили, а тільки під їхнім керівництвом було багато вбито безневинних людей, а самі вони, награбувавши грошей, цінностей, золота, різного добра, втекли за кордон, щоб за шматок гнилої ковбаси гавкати на наш народ і робити з себе надуманих борців за Україну. Але більше нікого не обдурити їм з тих різних радіостанцій. Будьте ви прокляті, націоналістичні душогуби!» – цитує слова Замогильного гощанська районна газета «Радянське життя» від 28 серпня 1982 року.

У дійсності ж більшість учасників українського національно-визвольного руху і члени їхніх родин опинилися не за кордоном, а за колючим дротом. А ті, хто таки емігрували, зробили це, щоб уникнути політичних репресій з боку радянської влади.

Згадка ж про радіостанції лише вказувала на те, що становило небезпеку наявній політичній системі в СРСР – голос з вільного світу.

Щодо покаяння Замогильного, то подальше життя звело його нанівець. Передусім тим, що Україна здобула незалежність! Це й стало свідченням немарності боротьби ОУН і УПА і того, що правда була на їхньому боці.

Рішенням Прокуратури Рівненської області від 31.01.1993 Замогильного В.М. реабілітували через відсутність сукупності доказів, які  б підтверджували обґрунтованість притягнення його до відповідальності. Кримінальна справа не містила доводів особистої участі Замогильного в насильницьких діях.

Вийшло, що після зречення національно-визвольного руху Замогильний знову пристав до нього  – у статусі особи, яка зазнала політичних репресій.

Навдивовижу непередбачувані виверти долі!

 

 
Використані джерела:

 1.    УСБУ в Рівненській області, справа П-11308.

2.    «Пам’ять викриває, судить»//Гощанська районна газета «Радянське життя» від 28 серпня 1982 року.

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 312


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com