25.08.2016, 15:43
Знайшли могилу родича через понад 70 років

Понад сімдесят років родина Мельника Андрія Костянтиновича не знала, як склалася його доля. Лише кілька скупих відомостей мали про нього: був у «бандерівцях», зник безвісти, загинувши бозна-де у збройній сутичці з НКВД. На цьому відомості й вичерпувалися. Але: «Нема нічого таємного, що не стало б явним».

І ось 21 серпня 2016 року, напередодні 25-ої річниці Дня Незалежності України, в селі Матіївка Гощанського району Рівненської області відбулося освячення пам’ятника на могилі Мельника А.К.

Освячення здійснив о. Іван Тарасюк з Церкви Прп. Параскеви Сербської (с. Пустомити, Гощанський район) УПЦ Київського Патріархату.

 

 Отець Іван Тарасюк біля могили повстанця «Чорнобая»

Захід відбувся за участі тутешніх мешканців, небайдужих гостей, представників місцевої влади та воїнів АТО. Проте найзворушливішою стала участь у заході доньки Мельника А.К., Віри Андріївни, яка нині мешкає на Вінничині.

Промовляючи біля могили батька, Віра Андріївна висловила подяку усім, хто доглядав за могилою, зберігав пам’ять про неї та сприяв у встановленні пам’ятника.

 

  Віра Андріївна (у центрі світлини) промовляє біля могили батька

Яким же чином вдалося віднайти місце поховання?

У нагоді стали архіви НКВД-НКГБ, що нині перебувають на зберіганні в УСБУ в Рівненській області, та спогади старожилів Матіївки. І ось як це сталося.

Передусім варто зазначити, що Мельник А.К. був одружений з Василиною Гнатівною (Качановською). Подружжя мешкало в містечку Тучин Рівненської області.

Як вдалося з’ясувати, в УСБУ в Рівненській області перебуває на зберіганні архівно-кримінальна справа (П-9872) щодо Мельник Василини Гнатівни, яку у серпні 1946 року заарештували органи радянської безпеки. Натомість справи щодо Мельника Андрія Костянтиновича немає. Адже, він загинув під час збройної сутички, а тому не потрапив до рук НКВД і його не судили.

Отже, з’явилась надія, що певні відомості про Мельника А.К. можна почерпнути з архівно-кримінальної справи щодо Мельник В.Г.

Так і вийшло.

У лютому 1944 року Мельника А.К. через Тучинський районний військовий комісаріат мобілізували до лав Червоної армії, однак цю вимогу він не виконав, перейшовши до українського підпілля. Там він отримав псевдо «Чорнобай» і потрапив, ймовірно, до сотні УПА «Очмани».

Згідно з іншими відомостями, Мельник А.К. міг перебувати в боївці Служби безпеки ОУН(б). До речі, наприкінці 1943 року відбулася реорганізація Служби безпеки, яку перетворили на ВОП (Відділ особливого призначення). Хоча, фактично, ці боївки й надалі часто називали як СБ.

До українського підпілля перейшла й Василина, де стала зв’язковою на псевдо «Катя», «Калина».

Андрій Мельник "Чорнобай" перший праворуч

1944 року мешканці Тучина переказали Василині, що її чоловік Мельник А.К. загинув у сутичці з групою НКВД. Під час допитів Василина дала дещо різні свідчення стосовно часу його загибелі: одного разу вона зазначила, що це сталося на початку осені 1944-го, іншого разу – влітку того ж року.

Зважаючи на те, що шлях «Калини» у підпіллі також видався доволі цікавий, я підготував про неї статтю з такою назвою: «Зв’язкова «Калина»: слідом за чоловіком в Українську Повстанську Армію». Цю статтю опублікувала гощанська районна газета «Рідний край» у своєму числі № 14 від 4 квітня 2015 року.

Минуло 5 чи 6 місяців і мені зателефонував мешканець с. Матіївка Тхорук Михайло Сергійович, який повідомив, що у цьому селі є на кладовищі могили кількох українських повстанців. В одній з них похований «Чорнобай».

А далі Михайло Тхорук розповів історію про те, звідки він про це дізнався.

Улітку 1944 року в Матіївці відбувся бій між повстанцями і групою НКВД. Після бою енкаведисти залишили тіло повстанця, котрий мав псевдо «Чорнобай».

Варто наголосити на одній важливій особливості: на той час енкаведисти не забирали тіла вбитих повстанців, а лишали їх на місці загибелі, проте згодом змінили методи роботи і стали забирати їх до районного відділу НКВД; там тіла розміщували попід парканом на глум над ними і для постраху населення.

Уночі мешканці Матіївки поховали «Чорнобая» на сільському кладовищі. А потім потайки доглядали за могилою. І передавали з вуст в уста цю історію. Не знали тільки його справжнє ім’я та прізвище, і звідки родом.

Принагідно слід зазначити, що на кладовищі в Матіївці поховані ще й повстанці, які забезпечували відхід основних сил УПА в Гурбенському бою, що відбувся у квітні 1944 року. За їхньою могилою також доглядали матіївчани.

Далі довелося звернутися до таких архівних документів, як «Доповідні записки, спецповідомлення та інші документи Тучинського РВ НКВД-МВД за 1944 рік» (фонд № 29, опис № 15/12), що також перебувають на зберіганні в УСБУ в Рівненській області.

Саме у цих документах і вдалося знайти підтвердження подій, що відбулися колись у Матіївці. Зокрема, засекречене спеціальне повідомлення за підписом начальника Тучинського районного відділу НКВД капітана держбезпеки Селіванова, яке він адресував начальнику УНКВД Рівненської області підполковнику держбезпеки Приходченко у липні 1944 року (фонд № 29, опис № 15/12, арк. 83), містить жахливі подробиці загибелі «Чорнобая»:

«Доповідаю, що, активізуючи розробку угруповання націоналістів Тучинського району, згідно з нашою агентурною розробкою під кличкою «Кроти», Тучинський райвідділ НКВД на підставі наявних агентурних даних, а також камерної й слідчої обробки заарештованців ОУН, яких утримують в КПЗ Тучинського райвідділу, встановив, що в районі села Матіївка переховуються активні члени боївки «ВОП» нашого району під псевдонімом «Вишневий» та інші…

За моєю вказівкою негайно провели чекістсько-військову операцію…

Унаслідок правильного оперативного розміщення сил військ НКВД…, оточили групу активних бандитів УПА й ОУН, яка, маючи на озброєнні 2 автомата ППШ та один італійський парабелум, вчинила збройний опір, але рішучими діями опергрупи її ліквідували.

Унаслідок:

Один з бандитів активних під кличкою «Чорнобай» потрапив у безвихідь, поранений у ліву руку, вставив ствол парабелума в рот і застрелився…»

    

 Уривки зі спеціального повідомлення (зверху зазначена вхідна дата – 18/VII.44)

01 липня 1944 року Андрію Мельнику «Чорнобаю» якраз виповнився 21 рік. У такому молодому віці він обрав смерть на противагу тортурам в НКВД.

Звісно ж, свого батька Віра Андріївна не пам’ятає, але, як зазначила під час освячення пам’ятника на могилі, все життя сподівалася, що коли-небудь він з’явиться. Як засвідчило життя, її  сподівання не були марними.

Зі свого боку дякую небайдужим мешканцям Матіївки та всім патріотам, завдяки яким вдалося зберегти та впорядкувати могилу Мельника А.К. Особливу подяку висловлюю Тхоруку Михайлу Сергійовичу за віднайдену пам’ять про події тих далеких 1940-х років, а також за його керівну роль в організації заходу.

На завершення учасники заспівали Славень України, пролунав почесний салют.

І наостанок: Мельник Андрій Костянтинович – мій двоюрідний дід.

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 396


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com