24.08.2013, 22:14
ЗАПИСНИК СТРАЧЕНОГО ПОВСТАНЦЯ ЧЕРЕЗ 69 РОКІВ СБУ ВІДДАЛА РОДИНІ
Місяць я надрукував замітку “В Дубенській в’язниці вбивали і після війни”. Вона ґрунтувалась на основі свідчень репресованої і реабілітованої дубенчанки Ольги Семенівни Антонюк. Вона розповіла, що 1944 році за мурами в’язниці зник її брат Павло, боєць УПА. Вона радилась з нами, як встановити долю брата. Ми рекомендували їй звернутись до Служби Безпеки України в місто Рівне, вулиця Відінській, 4 .
               
               Недавно Ольга Семенівна зайшла в редакцію і повідомила, що не тільки отримала відповідь з СБУ, яка проливає світло на долю брата, але й отримала його особисті речі, що зберігались в архіві в кримінальній справі. Пані Ольга запросили нас до себе, чим ми звичайно і скористались.
                В листі, що прийшов з СБУ було вказано наступне. Павло Семенович Антонюк, 1921 року, житель села Повча, засуджений 28 серпня 1944 року військовим трибуналом військ НКВС за статтями 54-1а, та 54-11 “контрреволюція”, тобто діяльність, спрямована на повалення, підрив чи послаблення влади. Вирок затверджений всіма інстанціями і приведений до виконання 21 листопада 1944 року.
                Зазначено, що в травні 1943 року Павло Антонюк вступив до УПА, спочатку був зв’язковим розвідником під псевдонімом “Кузьма”, пізніше перейшов у сотню “Якова”. Приймав участь в боях з підрозділами Червоної Армії, двічі був поранений. Після ліквідації сотні переховувався у лісі, де був затриманий 28 травня 1944 року. При затриманні в районі Смизьких хуторів мав при собі автомат російського виробництва, запасний диск до нього, пістолет системи “Наган” з патронами, дві гранати.
                3 липня 1993 року прокуратурою Рівненської області Антонюк Павло Семенович був реабілітований.
                Нас зацікавили особисті речі брата Ольги Семенівни. Це виявився церковний календар за 1943 рік, списані листки, особистий блокнот з відомими нині повстанськими піснями. Тексти пісень трохи відрізняються від загально відомих, адже писались вони зі слуху чи по памяті. Всі вони були написані хімічним олівцем, тому добре збереглися. З десятка цих пісень ми друкуємо лише декілька.
 
“Балада про Лопатинського”
 
Як Лопатинський з-за кордону
У рідний край у Львів вертав
І ніс він думи про повстання,
Тоді чекістам в руки впав.
 
Їх обступили на узліссі,
Кричали: “Здайсь, бандите, здайсь!”
А він стиснув в руці “Мавзера”,
“Медвідь” гранату готував.
 
Їх вів “Васильків” – знав дорогу
І перший в бою він упав.
Шуміли сосни у діброві,
І скоростріл тарахкотав.
 
Упала “Зена” край дороги
Із криком “Слава! Не здавайсь!”
Упав “Медвідь”, а Лопатинський
На Львів, на Львів все пробиравсь.
 
2. “Зажурились галичанки”
 
Зажурились галичанки та й на тую зміну,
Ой відходять бандерівці десь на Україну.
Хто ж нас поцілує в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови?

Як ви до нас бандерівців повернетесь знову,
І станете, як бувало, з нами на розмову,
Тоді нас цілуйте в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.

– Ні не будуть галичанок інші обіймати,
І не будуть нам на ушко всячини шептати,
Ні не поцілують в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.
 
 
                Служба безпеки України на жаль надала інформації, де поховали її брата, та Ользі Семенівні зголосився дубенський підприємець за власний кошт через своїх  юристів добиватися цього. Газета надалі пильно слідкуватиме за розвитком подій і інформуватиме читача.  
 
Ігор МАРКУЛИЧ.
 
ПЕРЕГЛЯДІВ: 1245


Маркулич Ігор
Закінчив народний університет рабкорів при Одеській областній организації Союзу журналістів, громадський кореспондент, працює в газеті "Скриня" м.Дубно