04.04.2016, 09:44
Як у своїй популяції не геномодифікуватися?
Хіба образа не смертний гріх? Хіба вона не самогубець часу, думок, можливостей? Хіба образа не має таких байстрюків як гнів та ненависть? Хіба образа не вчить нас ненавидіти та гніватися на себе, на людей, на життя, на кривдників, на Бога, на світ?..

У мене та, певно, й у Вас виникали такі думки: «Ну що це я зробив! От треба було змовчати, а то бовкнув ні сіло, ні впало! От треба було йому сказати те і те, а мене як зациклило… Треба було охолонути, треба було посміхнутися, треба було б поїхати… от тоді б усе склалося по-інакшому, тоді я був би правий, тоді все було б гаразд»… і так далі. Образа на себе чи не найсильніший чинник впливу на своє життя. Образа за упущений момент в житті . Як говорять у народі «хороша мисля прийшла опосля». Образа за неправильний, як нам здається, вибір у житті. Образа за бездіяльність та мовчанку. Образа за сміливість та слова. У такі моменти в житті ми ненавидимо себе, ми критикуємо себе, ми шукаємо себе, ми придумовуємо тисячі варіантів події в минулому й своєї поведінки, свого вибору у ньому. Ми не спимо й не їмо, або забагато спимо й забагато їмо, - як хто. Ми марнуємо час на своє обвинувачення чи на своє оправдання. Хоча нічого не змінити в минулому. А от зараз можна багато чого поміняти. Найважче змиритися із собою. Бо, кажуть, тінь у біді нас полишає. А ми то лишаємося із собою завжди. Я б сказала Вам: «Простіть себе».  Але не знаю як це – себе простити. Сказала б : «Змиріться». І цього не вмію. Мовила б «Забудьте/забийте на це». Це ж не під силу жодній людині. Але пораджу Вам бути зараз і тепер із собою, а не  в минулому лахмітті своїх вчинків копирсатися до втрати свідомості та здорового глузду. У сокровенному розкайтеся, що Вас терзало, й воно залишить Вас. Хоча Ви його не забудете. Думайте, як зараз діяти, говорити, мислити, як бути. Тоді у Вас не буде часу й можливості марнувати себе та «маринуватися» в образі.

Образа на інших. Ця образа або заставляє нас замовкнути й закритися, або волати до хрипоти. Вона стимулює до байдужості й апатії, або ж до агресії, агонії, афекту. Вона вибиває наш поїзд  із колії. Вона породжує біль, вона руйнує нас швидше за будь-яку хворобу. У душі ми лютуємо на кривдників, ми бажаємо їм зла, ми шукаємо їх недосконалості, ми ображаємо їх у думках та розмовляємо з ними в тих же думках не в кращому тоні. Ми звинувачуємо кривдників у всіх бідах свого життя, які сталися і які ще стануться. Навіть тоді, коли проходять роки й ми забуваємо образи, почуття нелюбові все одно зберігається у нас до інших:  до тих, хто скривдив, до їхніх дітей, до їхніх прибічників… Що зробити: простити їх? Так, простити. Як? Помисливши: я ж такий недосконалий, як і вони. Я теж завинив перед собою, перед людьми, перед Богом. Хай вони йдуть своєю стежкою, у Вас своя. Те, що вони раз чи кілька перейшли Вашу дорогу, не означає, що Ваша дорога стане їхньою. Є така фраза: «Я хочу бути правим чи щасливим?». Зробіть вибір. Побажайте щастя кривднику, супротивнику, конкуренту, ворогу… Вам не по дорозі. Чиніть, як вчив Христос: хто багато прощає й тому багато проститься. А нам то зовсім не відомо, на якому етапі життя чи смерті потрібно буде багато отого «проститься». А не оступається лиш той, хто не ходить, а ми ж ходимо - ногами, думками… Та й нащо волокти цей багаж образ. Не біймося зробити себе вільними від того, що заважає нам у ходьбі.

Є ще образа на світ та обставини. На долю. Не на когось конкретного, а на когось абстрактного: владу, керівництво, терористів, війну… Щоб проклинати темряву – запаліть свічку. Зробіть щось добре у світі, корисне. Домовтеся з долею. Прийдіть до влади й змініть її. Або навчіться говорити правду. Навчіться жити хоча б справедливо. Цього достатньо, щоб на Вас почав ображатися світ) Нічого більше придумати не можу, бо ніколи не переживала образи на світ. Тому чекаю від Вас підказок на майбутнє)

Хтось мені говорив після закінчення школи: «Ти забудеш як у тебе проходили уроки і що на них розповідали, забудеш багато імен та щоденних подій. На зустрічі випускників ти будеш мати в пам’яті від пережитого лиш емоції: хороші чи погані». Образи породжують лиш погані емоції та погані спогади. Ми – вразливі, бо ми – люди. Але ми можемо прощати, бо ми – люди. Не знаєш як вчинити – вчини по-людськи. І у своїй популяції ти не геномодифікуєшся.

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 613


Новак Юлія
Нехай душа не буде посудиною, з якої можна їсти чи в яку можна плювати. Хай буде цілим Всесвітом, який не можна обійняти.