13.02.2017, 12:01
Як із супергероя стати бездушним стервом?!
Чи вміємо ми відмовляти? Як часто піддаємося маніпуляціям близьких? Чи легко бути "супергероєм"? Світ людей та глибина їх душ - найдивніше Господнє творіння. Чи легко "любити іншого, як себе" та як воно "любити себе"?

 Вам доводилося чути фрази: «Ти ж – моя кровинка, як ти можеш мене не послухати?!» або «Ти ж моя – найкраща подруга, хіба ти можеш мені відмовити?!»

Такі рожеві прохання-благання  засвідчують тісний зв»язок між вами і рідними, близькими, друзями. Не зреагувати на них видається неможливим, адже є ризик образити  дорогих людей. Але чи завжди наша реакція має полягати у негайному виконанні примх близьких?!

Суспільство часто позірно декларує високий рівень толерантності до тиску на іншу людину, іноді навіть насилля, передусім морального, прикриваючись поняттям жертовності та тотальної любові до людей. Багатьом відома теза з Євангелія від Матвія: «Люби ближнього свого, як самого себе». Часто саме нею оперують, коли йдеться про надання допомоги іншому. При чому невідкладну допомогу треба надавати неодмінно негайно, нехтуючи власними потребами та бажаннями.

Мабуть, кожен стикався із ситуацією, коли родичі, друзі знайомі усоте просили «вірного друга/подругу» вислухати сльозливу історію, позичити грошей, побути з дитиною, знайти толкового фахівця (перукаря, сантехніка, лікаря і т.ін.), допомогти із працевлаштуванням, підготувати якийсь документ…. Перелік можна продовжувати до безкінечності.

«Друг – супермен» чи то «супердруг», наслідуючи мультяшних героїв – Чіпа та Дейла, має бути готовим прийти на допомогу в будь-який момент, навіть якщо для нього цей же момент теж далеко не безхмарний. Інакше статус супергероя може похитнутися, а навіть гірше – можна втратити величезну довіру до себе. Навіть перейти у категорію асоціального елементу, якому байдуже до чужої біди.

Говорити «ні», коли тебе просять про чергову послугу, значно складніше. Не хочеться образити іншого, викликати думку, що тобі щось не під силу.

Зовсім не заперечую, що допомагати не варто. Але допомога понад власні сили, аж ніяк не кристалізує любов чи дружбу.

Буває, що відмова прийняти на себе чужі клопоти допомагає зрозуміти власну роль в житті іншої людини. Маленьке «ні» дозволяє оцінити справжність ставлення до тебе, готовність виручити тебе самого у скруті. Маленьке «ні» може перетворити щирих друзів на ворогів, «щире серденько» на «бездушне стерво», яке не проймають сльози. Так статус супергероя розвіюється, і стаєш ти звичайнісінькою людиною із власними радощами і жалями.

Шкода, що мало замислюємося про те, а як же це «любити себе» і «любити ближнього», без шкоди для обох. Не надто вміємо балансувати між маленькими, але такими широкими за сенсом «так» і «ні».

 Вікторія-Ніка Назарук

 

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 240


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".