09.03.2017, 09:10
Як чоботи для УПА стали загрозою радянській владі

Упродовж 25-27 липня 1944 року у селі Тучин, що на Рівненщині, НКВД провело кілька чекістських операцій, вислідом яких стало затримання близько десятка учасників українського національно-визвольного руху.

Серед затриманців був і Дем’янюк Федір Іволович, 1920 року народження, уродженець і мешканець с. Тучин Рівненської області, українець, освіта 3 класи, одружений, батько двох дітей.

«Я за фахом чоботар. Увесь час працював у майстерні з 1937 року до дня арешту <…>. Я шив людям взув’я. Це був мій хліб, це було засобом на прожиття моєї сім’ї <…>,» – напише Дем’янюк Голові Президіуму Верховної Ради СРСР у заяві від травня 1955 року, про яку далі ще йтиме мова.

Нині ж, 28 липня 1944 року, Федора офіційно заарештували, вписавши до постанови про арешт:

«Дем’янюк Федір Іволович у березні 1944 року добровільно вступив до контрреволюційної бандерівської банди «УПА» куреня «Недолі», маючи псевдо «Явур» був одним з найактивніших учасників банди «УПА» шив та лагодив взув’я для банди «УПА» куреня «Недолі».

У березні 1944 року брав участь у бою з частинами Червоної Армії в Пустомитівському лісі, де його поранено і як активного учасника банди «УПА» возили на фурманці два місяці під наглядом медсестер <…>.

Таким чином Дем’янюк ставив за мету повалення радянської влади й установлення самостійної України

Утім, зазначене було лише підозрою і потребувало доведення в процесі слідства.

Натомість жодних доводів, окрім власних показів заарештованця, кримінальна справа не містить. Ці покази викладено у протоколі допиту від 28.07.1944, обсяг якого усього 2 сторінки писаного тексту. Дем’янюка тоді допитав старший оперуповноважений ББ лейтенант Сімкін. До речі, під час допитування Федір засвідчив, що, перебуваючи в лавах УПА, зброї не мав.

 

 На світлині  Дем’янюк Федір Іволович (1) та комендант СБ ОУН Тучинського району Осипчук Федір Матвійович-«Гомін» (2) в числі інших членів ОУН насипають символічну могилу Борцям за волю України, Тучин, 1941 рік  (світлину взято із фото-альбому Тучинського РВ НКВД, який зберігано в УСБУ в Рівненській області; відомості про насипання могили – із книги «Курінний УПА Степан Трофимчук-«Недоля»/І.Марчук, Я.Переходько/Торонто-Львів, Видавництво "Літопис УПА" 2015)

Щоб розслідувати справу далі, 11 вересня 1944 року її до свого провадження прийняв розслідувач ОББ УНКВД Рівненської області молодший лейтенант держбезпеки Фатєєв. Проте й після цього нові доводи вини заарештованця до матеріалів справи не долучено. Натомість на підставі того ж таки єдиного протоколу допиту Фатєєв звинуватив Дем’янюка Ф.І. за статтями 54-1а та 54-11 Кримінального кодексу УРСР, записавши до постанови про звинувачення, що його:

«достатньо викрито в тому, що він зрадивши радянську батьківщину, у березні 1944 року добровільно вступив до банди «УПА» під кличкою «Явір», де працював при курені «Недолі» чоботарем, шив чоботи для банди.

Наприкінці березня 1944 року в Пустомитівському лісі брав участь у бою з частинами Червоної армії, де його поранено в обидві ноги.»

Після цього, згідно з процесуальними вимогами, особу допитують чи визнає вона свою провину за пунктами звинувачення. Як свідчить протокол допиту від 11.09.1944, щодо цього Дем’янюк відповів:

«<…> визнаю себе винним частково в тому, що я у березні 1944 року вступив до «УПА» під псевдо «Явір», де працював при курені «Недолі» чоботарем. Лагодив взув’я для банди, а в тому, що я брав участь в бою, заперечую.»

Щодо поранення ніг, то це, мовляв, наслідок випадкового пострілу. Сталося це тоді, коли Федір шив чоботи, а повстанці чистили зброю. Під час її чищення один з повстанців з необережности вистрілив і влучив у ноги Дем’янюкові. Себто ці покази взагалі суперечили запису у постанові про звинувачення.

У такому разі, коли особа не визнає своєї вини та існують суперечності у показах, розслідування продовжують: шукають свідків, додатково допитують заарештованця, проводять очні ставки тощо. Натомість, у випадку з Дем’янюком цього не зробили – Фатєєв оголосив про завершення слідства.

02 листопада 1944 року затвердили звинувальний висновок, як підсумок розслідування. Він містив ті ж звинувачення, що їх описано вище, зокрема, про участь Дем’янюка у бою з частинами Червоної армії. Однак до цього висновку, виконаного друком, «від руки» дописали, що Дем’янюк визнав себе винним. У такому вигляді слідчо-кримінальну справу передали до суду.

22 листопада 1944 року Військовий Трибунал військ НКВД Рівненської області у складі головувальника капітана юстиції Біленко, членів молодших лейтенантів Саннікова і Теплякова, секретаря Райкової, розглянув справу щодо звинувачення Дем’янюка Ф.І.

Під час судового засідання Федір також не підтвердив свою участь у боях з частинами Червоної армії. Зрештою, Військовий Трибунал не включив цей пункт звинувачення до вироку, зазначивши лише те, що зміг з’ясувати у ході судового процесу, тобто:

- що у березні 1944 року Дем’янюк вступив до лав УПА, де мав псевдо «Явір»;

- перебуваючи у лавах УПА, шив чоботи;

- після того, як у травні 1944-го загін «Недолі»  розбили, Дем’янюк повернувся до свого села.

На підставі цих відомостей Військовий Трибунал визнав Демянюка винним у зраді «соціалістичної батьківщини» і засудив до 15 років каторжних робіт, 5 років обмеження прав та скофіскування майна.

Настав рік 1955-й. Уже понад 10 років перебував у неволі Федір Дем’янюк. Табірне життя неабияк підірвало його здоров’я, зробивши інвалідом.

По смерті Сталіна у СРСР дещо пом’якшав режим. Особам, засудженим за контрреволюційними статтями, стали переглядати вироки. Чимало бранців отримали шанс достроково вийти на волю.

У заяві Голові Президіуму Верховної Ради СРСР, яку Дем’янюк написав у травні 1955 року, він попросив звільнити його з таборів. У цій заяві Федір описав обставини свого колишнього поранення:

«<…> почався бій між бандерівцями і радянськими військами. Я хотів утекти з лісу, але самі бандерівці, побачивши, що я втікаю, у мене стріляли, внаслідок чого мене поранено у дві ноги і праву руку <…>.

Поза тим, описав ще й методи ведення слідства в органах НКВД:

«<…> На четвертий день почато допит з биттям і вимаганням виказати людей, котрих я не знав і до яких стосунку не мав. Начальник райМВД прочитав мені один папірець, в якому сказано, що я нібито після поранення в ноги і руку ще тричі брав участь в бою, не зазначаючи, хто це засвідчив. Я вимагав очної ставки, але мені відмовили.

Мене били, знущалися, вимагали назвати своє псевдо. Я не мав жодного псевда, але щоби уникнути мук, я вигадав, що моє псевдо «Явір». Я це зробив, щоб не терпіти мук МВД (на момент написання заяви НКВД реорганізовано в МВД – моя прим.).

Я підписав усе, що вимагало МВД <…>».

Згодом Дем’янюк написав ще кілька подібних заяв. Урешті покару скоротили – на волю Федір вийшов 17.06.1956.

Чи дійсно Дем’янюк долучився до українського національно-визвольного руху лише у березні 1944 року? Напевне, таки раніше. Доводом цього, принаймні, може бути світлина 1941 року, що її вміщено вище. Проте матеріалами кримінальної справи цього не доведено. З’ясовано лише факт перебування Федора у лавах УПА, де він шив чоботи. За це й відсидів у таборах близько 12 років.

Відповідно до висновку Прокуратури Рівненської області від 1992 року Дем’янюка Федора Іволовича зреабілітовано.

 

 

Використані джерела:

1.    УСБУ в Рівненській області, справа П-8176.

2.    УСБУ в Рівненській області, фото-альбом Тучинського РВ НКВД.

3.    УСБУ в Рівненській області,фонд № 29, опис 15/12.

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 185


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com