15.06.2013, 16:28
Всі його люблять, всі його чекають

          Кажуть, людина щаслива там, де вона народилась. Але в житті буває так, що місце народження одне, а де виріс і жив – інше.  І щастя від того не залежить, де житимеш. Кожна людина сама собі своє щастя уявляє і намірює, втілює в життя.

Так, в один звичайний ранок, сиджу в кав`ярні, п`ю смачну каву з цукеркою. Але увага постійно звертається до стін, де зображено стадо верблюдів на фоні пустелі. Що там в тих пустелях? Не була, й не бачила. Та краса поліських лісів, серед якої зростала, здається мальовничішою. Пригадую як ходила в ліс по ягоди, якщо траплялась жовта малина, ми з подружками загадували бажання і вірили, що воно обов`язково збудеться. А додому відразу не повертались, поки йшли полем, робили букети з жита, волошок і маку. Природа створювала в душі відчуття безмежного щастя, дитинство пливло в гармонії з навколишнім світом.

Міське життя внесло свої корективи. Навчилася любити асфальт. Багатоповерхівки. А частина природи поруч - це улюблена тваринка. Завжди приносить щастя, навіть коли хоче похуліганити. У такі моменти від хазяйки чує лише: «А йди-но сюди, зараз я тебе як поцілую!».

Десь далеко від дому, наприклад, на відпочинку, завжди думками повертаюсь туди, де залишились рідні люди. І без них щастя стає якимось неповним.

Можу з упевненістю сказати, що щастя там, де близькі люди. І не важливо, яке це буде місто чи країна. Мої пустелі і фараони, піраміди і каравани завжди ходять поруч зі щастям, а воно там, де моя сім`я.

А родина моя – у Рівному. Мене часом називають западенкою, але це не ображає, а навпаки, викликає чомусь почуття власної значущості. Так, западенка-українка, і за своє найдорожче – тобто за край, де зросла, завжди буду дякувати долі. Бо я тут – щаслива!

ПЕРЕГЛЯДІВ: 1196


Люба Лошкарьова