29.11.2016, 11:30
Виявлені на глибині: про «упівців» з села Рясники на Рівненщині

19 серпня 1944 року о 4 годині ранку у селі Рясники Гощанського району Рівненської області НКВД провело чекістсько-військову операцію. Підставою для її проведення стали агентурні відомості про те, що тут, у спеціальній криївці, переховуються українські підпільники.

Відомості агента ствердилися.  Під землею, на глибині 9 метрів, виявили криївку, вхід до якої було влаштовано з льоху. Криївка мала кілька поверхів з відгілком праворуч на декілька метрів. Вхідний отвір закривали ящиком з піском.

На оклики з криївки ніхто не виходив. Відтак туди кинули дві гранати, але й після цього ніхто не озвався. Тоді енкаведисти вирішили перевірити чи є там хто живий та витягти його нагору. У криївку опустили затриманого повстанця, щоб прив’язав мотузкою за ногу того, кого там знайде, – живого чи мертвого. Поза тим, застрахали, що й його також засиплють землею. Після такого залякування із криївки витягли трьох живих осіб, мешканців Рясників: Данилюка Якова Уліяновича, 1921 р.н., Похилюка Івана Васильовича, 1924 р.н., Ткачука Уліяна Юрійовича, 1922 р.н.

Затриманих осіб доставили спочатку до Тучинського районного відділу НКВД, а потім – до Гощанського.

Близько трьох з половиною тижнів відсидів у Гощі, в камері попереднього ув’язнення, Уліян Ткачук, очікуючи на вирішення власної долі. Проте лещата НКВД цього разу його оминули – Ткачука разом з Іваном Похилюком та ще чотирма особами зарахували до складу винищувальної групи. Понад те, Ткачука навіть призначили старшим цієї групи. Вона налічувала 6 осіб, які мусили виловлювати й знищувати невеликі гурти повстанців та повстанців-«одинаків».

А вже у вересні винищувальна група вирушила у похід селами району, щоб виконувати поставлене завдання. Однак, перебуваючи у цьому поході, Ткачук та Похилюк знову перейшли на бік УПА.

 

Обкладинки архівно-кримінальних справ щодо звинувачення Данилюка Я.У. й Ткачука У.Ю.

Натомість инакше складалася доля третього затриманця з рясниківської криївки – Якова Данилюка. 25 серпня 1944 року його допитав старший оперуповноважений ОББ НКВД УРСР молодший лейтенант держбезпеки Тігіпко. Допит тривав з 9:35 год. до 23:30 год.(!).

Як випливає з протоколу допиту, прихід німців на територію Західної України влітку 1941 року значна частина населення та українських націоналістів не сприйняли вороже. Адже, сподівалися, що німці допоможуть звільнити Україну від більшовиків і створити незалежну державу.

Упродовж кількох місяців німці не перешкоджали українським націоналістам провадити свою діяльність. Створюючи адміністративні органи влади й поліцію, залучали до роботи в них тутешнє населення. У поліції села Рясники служив і Яків Данилюк.

Коли ж німці переконалися, що націоналісти насправжки «мріють про самостійну Україну», то розігнали усі адміністративні органи й заарештували деяких керівників націоналістичного руху. Поза тим невдовзі заявили, що жодної самостійної України не буде.

«На початку 1943 року почалося створення <> Української Повстанської Армії, організатори якої заявляли, що вона призначена для боротьби з німцями,» – зазначено в протоколі допиту Данилюка Я.У., який у травні 1943 року також приєднався до лав УПА.

Упродовж одного місяця – із травня по червень 1943 року – Данилюк пройшов курси підстаршин у школі УПА, розташованій в лісах Костопільського району Рівненської області. Згодом брав участь у боях з поляками в колонії Гута Степанська та з німцями в містечку Степань.

Надалі Данилюк служив політвиховником під псевдо «Галка» спочатку у курені «Кори», а пізніше – у курені «Гамалії». У своїй діяльності використовував такі видання ОУН й УПА, як «Інформатор», «Вільна Україна», часопис «До зброї», а також німецький посібник про способи боротьби регулярної армії з партизанами.

«До осені 1943 року агітаційно-пропагандистську роботу серед рядових учасників УПА зовні спрямовували проти німецьких окупантів. Однак спрямованість пропаганди різко змінили, надавши їй антирадянської форми, через перемоги Червоної армії, яка наближалася до західних областей України,» – зазначено далі у протоколі допиту Данилюка.

1944 року Яків Данилюк покинув лави УПА і став переховуватися від органів радянської влади. Так тривало до 19.08.1944, коли його разом з двома иншими повстанцями виявило НКВД у криївці в Рясниках. З собою мав німецький пістолет «Парабелум».

Підсумовуючи слідство, розслідувач слідчого відділу ББ УНКВД Рівненської області Боярская записала в обвинувальному висновку від 08.09.1944:

«Бувши націоналістично переконаний щодо мети зорганізованої боротьби з Радянським Союзом за створення самостійної Української держави, Данилюк добровільно вступив до банди УПА <>».

Не потрапили, щоправда, до обвинувального висновку покази Данилюка про антинімецьку діяльність УПА. Зважаючи на те, що радянська влада таврувала українське підпілля як поплічників німецьких окупантів, то показувати його боротьбу з німцями – було недоцільно.

10 листопада 1944 року Військовий Трибунал Українського танкового військового табору Львівського військового округу засудив Якова Данилюка за статтями 54-1а та 54-11 КК УРСР до найвищої кари – розстрілу, й сконфіскування майна.

У цей час, тобто після покинення винищувальної групи та повернення до лав УПА, Ткачук У.Ю. ще брав участь в українському русі опору. У грудні 1944 року, під час збройної сутички у селі Матіївка Тучинського району Рівненської області його поранили в праву руку, проте не затримали. Лікувати рану йому допомагала санітарка УПА на псевдо «Квітка».

Однак перегодом Ткачук Уліян Юрійович знову потрапив до рук НКВД. Сталося це 06 травня 1945 року. Перебуваючи разом з «Квіткою» у нього вдома, вони помітили, що їдуть фурманки (невеликі брички, фури). Ткачук спробував утекти в поле, але там його й затримали. З собою мав револьвер системи «Наган».

Цього разу у Гощанському районному відділі НКВД Ткачука до складу жодної спеціальної групи НКВД вже не зараховували, а розпочали слідство.

У результаті слідчих дій з’ясували, що Ткачук У.Ю. перебував у лавах УПА з вересня 1943 року: спочатку під псевдо «Норець» у сотні «Лева», а після перейдення фронту територією Західної України – під псевдо «Шура» у сотні «Очмани» з куреня «Недолі» (Трохимчука Степана Климентійовича, 1909 р.н., уродженця м. Тучин).

«<...> я був в УПА в чоті «Бурового» у складі сотні «Лева» з вересня 1943 року по січень 1944 року рядовим бандитом, в сотні «Лева» було 100 осіб, на озброєнні мали гвинтівки та 10 ручних кулеметів і гранати, сотня «Лева» часто брала участь у боях з німецькими військами і найбільше ми влаштовували засідки на шосейній дорозі та в одному з боїв у селі Бугрин 1944 року, не пам’ятаю якого місяця, «Лева» вбили, а прийняв командування сотнею (східняк) на псевдо «Кучерявий», він був дезертиром Черв. Армії, за званням ст.лейтенант <> – зазначено в протоколі допиту Ткачука У.Ю. від 14.05.1945.

Звісно, термін «бандити» з’явився тут з волі розслідувачів – саме так у матеріалах слідства вони називали українських повстанців, аби не виставити їх учасниками українського національно-визвольного руху.

А далі була вже описана історія: Ткачука разом з двома иншими підпільниками виявили у рясниківській криївці, зарахували до складу винищувальної групи…

Підсумовуючи слідство, оперативний оперуповноважений ББ Гощанського РВ НКВД молодший лейтенант держбезпеки Шукін в обвинувальному висновку від 30.06.1945 жодним словом не згадав покази Ткачука про антинімецьку діяльність УПА.

24 липня 1945 року Військовий Трибунал військ НКВД Рівненської області засудив Ткачука Уліяна Юрійовича за статтею 54-1а КК УРСР до 20 років каторжних робіт, 5 років обмеження прав та сконфіскування майна.

Перегодом доля дещо «посміхнеться» засудженцям: Данилюку замінять розстріл на 20 років каторжних робіт, Ткачуку скоротять термін ув’язнення до 10 років виправно-трудових таборів. З місць позбавлення волі їх звільнять достроково: Данилюка – 04.11.1954, Ткачука – 13.03.1955. Обох зреабілітує Прокуратура незалежної України.

А що ж сталося з третім «гостем» рясниківської криївки – Похилюком Іваном Васильовичем, вояком УПА під псевдо «Друговий»? Як свідчить «Книга Пам’яті і Слави Волині. Том 4. Рівненська область. Гощанський район», він «загинув у боротьбі з московськими окупантами».

 

 

 Використані джерела:

 1.    УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис № 15/12.

 2.    УСБУ в Рівненській області, справа П-8715.

 3.    УСБУ в Рівненській області, справа П-14171.

 4.    О. Денищук: Книга Пам’яті і Слави Волині. Том 4. Рівненська область. Гощанський район; Рівне, «ППДМ», 2002- 464 с.

 Примітка. Під час писання цієї статті намагався дотримуватись вимог стандарту: «Культура авдиторного мовлення. Частина 1. Слововживання відповідно до українськомовного способу мислення. Ст. ДА 10.003-2011.»

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 230


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com