10.04.2017, 20:17
«Варення у власному соку: науковий підхід»
Наука - дама примхлива та вимоглива. Ніколи вона не цікавить широкий загал і є шляхом небагатьох. Буває, що цікаві та вартісні результати пізнання, губимо за мішурою.

 Працюючи в освітній сфері, багато спілкуюся із науковцями, періодично готую з цікавими людьми інтерв"ю про досвіди реалізації проектів в Україні та за кордоном. Гуманітарії часто нарікають, що наукові дослідження з галузей філології, філософії, мистецтвознавства краще сприймаються саме за кордоном. В Україні цим галузям не приділяється достатньої уваги, вони вважаються економічно непривабливими.

Дослідники нарікають, що аудиторії гуманітарні та соціальні наукові розвідки нецікаві. Зрештою, широка громадськість про них не знає через малі тиражі наукових видань. Кожен виш за результатами конференції, семінару чи якої іншої наукової тусовки готує до друку збірник матеріалів доповідачів. Як правило, це стає можливим за рахунок організаційних внесків самих учасників. Назву це процесом підготовки «варення у власному соку». Сам написав, сам для себе озвучив, бо сучасні гуманітарні конференції частенько об»єднують науковців, які мають радикально різні сфери наукових інтересів, тож, дискусій особливих не виходить, а потім сам собі видав збірник, привіз додому, поклав до шафи. До рук цей збірник візьметься, коли треба буде підготувати черговий звіт про наукову роботу для якоїсь освітньої контролюючої установи. Про те, щоб збірники наукових праць потрапили до бібліотек інших освітніх установ, йтиметься лише за умови фінансової підтримки зовні. Тобто, коли науковець, чи установа отримає зарубіжний грант. Рідненька ж країна не вважає за потрібне про такий дріб»язок піклуватися.

Відтак, створюється видимість процесу без будь-якого зв»язку із реальністю.

Щастить у цій ситуації тим, хто зумів отримати персональний грант для участі в іноземних стажуваннях, побачив іншу систему, і повернувшись у рідні пенати, зумів акумулювати сили та здоров»я, щоб переінакшити підхід (читайте – зламати) бодай у своєму виші.

 Цікаво ще й те, що наукові інституції часто не дбають про те, аби результати розвідок були доступні для сприйняття. Чимало наукових збірників, в які «щастило» подавати свої матеріали мені основний акцент роблять не на змістів матеріалу, а на його формі.

Приміром, нещодавно отримала інформаційний лист із анонсом цікавої та актуальної наукової конференції з питань масової комунікації та журналістики, зокрема. Прочитавши вимоги до оформлення публікації, у мене виникло питання до організаторів, яке озвучу в офіційному листі згодом,  а чи цікаво їм, аби постконференційний збірник хтось читав? Чи цікаві їм самі результати досліджень потенційних учасників. Структура тексту для публікації передбачає стільки технічних елементів, що боюся, викласти суть мені забракне коштів. Оплачує публікацію, як Ви, шановні читачі, уже здогадалися, сам автор матеріалу. Цікаво, скільки ще ми будемо варити варення у власному соку? Є ж ще й інша рецептура.

 P.S.: У матеріалі не згадано жодних імен, назв установ, бо направду не хочу нікого образити. Та й ситуація не виняткова, а показово загальна. 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 272


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".