20.01.2017, 08:19
Убивали навіть тих, хто хотів здатися: розгром сотні УПА на Рівненщині

У січні 1945 року на територію Тучинського району з інших районів Рівненської області передислокувалося кілька сотень УПА. Свої сили вони сконцентрували у Пустомитівському лісі. Дізнавшись про це, органи НКВД й НКГБ вирішили їх зліквідувати. Операцію призначили на 21.01.1945.

Щоб посилити наявні військові сили, уночі до районного центру, містечка Тучин, прибули внутрішні війська НКВД чисельністю 250 осіб, якими керував майор Куліков.

Проте зреалізувати операцію не вдалося. Причину її провалу начальники Тучинських райвідділів НКВД й НКГБ, відповідно старший лейтенант держбезпеки Панов та капітан держбезпеки Бєлогуров, покладали на майора Кулікова, який, на їхню думку, допустив низку грубих помилок, зокрема:

1) автомобілі, на яких уночі приїжджали внутрішні війська, рухалися з відкритими фарами. А це, поза всяким сумнівом, сприяло розпізнаванню оперативного задуму органів НКВД й НКГБ;

2) майор Куліков не ознайомився з обставинами, а відповів, що села, де мають перебувати сотні УПА, йому відомі. Компас й координати він має, отже, йому всього достатньо, щоби провести операцію;

3) майор Куліков розмістив військові сили біля сіл Ючин та Амелін, тобто на віддалі десь 6 кілометрів до місця розташування сотень УПА, й очікував до 8:50 год., щоб почати операцію. Натомість треба було діяти відразу по слідах повстанців, не займаючи вихідного положення.

Та й сам Куліков не був  разом з військами і не керував ними.

Зрештою, оперативна ситуація зазнала змін, сотні УПА передислокувалися на інше місце.

Незважаючи на це, війська НКВД вирушили згідно з попереднім орієнтуванням. Далі понад дві години простояли в селі Пустомити, чекаючи на приїзд Кулікова. Після його прибуття рушили до села Матіївка. Туди ж рушили й спеціальні групи Тучинських районних відділів НКВД й НКГБ.

Отже, операція щодо зліквідування сотень УПА зазнала невдачі.

Утім, дальший розвиток подій дав змогу силам НКВД й НКГБ цю невдачу вдосталь компенсувати.

Отож, повертаючись з провальної операції, маршрут руху внутрішніх військ НКВД до Тучина мав пролягати через Матіївку, Мичів, Малятин, Пустомити. Проте, під час повернення від них відділилася група чисельністю 26 осіб, зокрема, спецгрупи Тучинського НКВД й НКГБ та відділ місцевого гарнізону військ НКВД, щоб заїхати до села Мощони. Таким чином, маршрут руху цієї групи відрізнявся від маршруту руху основних сил.

 

Прибувши до Мощон, тут залишилася спецгрупа НКВД, а решта – продовжили рухатися у напрямку села Воронів. Далі мали прямувати до Тучина.

Подолавши полем півшляху між Мощонами й Вороновим, сили НКВД й НКГБ помітили з лівого боку, в яру, на віддалі 200-300 метрів, групу людей чисельністю близько 50 осіб, що прямувала з Межиріцького району в напрямку до с. Мощони. Як з’ясується згодом, це була сотня УПА під керівництвом «Очмани» (Шевчука Дмитра Несторовича, 1923 р.н., уродженця с.Чудниця). Трохи наблизившись, сили НКВД й НКГБ переконалися, що ці люди озброєні, відтак відкрили по них вогонь. Сотня залягла в яру й відкрила вогонь у відповідь.

З перших хвилин бою обставини склалися так, що упівці потрапили у невигідне становище, не встигнувши належно розгорнути свої сили. Вогонь станкового кулемету сил НКВД й НКГБ прикував їх до землі. Одна зі спецгруп тим часом обійшла повстанців з лівого флангу і відсікла для них шлях відходу до с. Мощони, куди пролягав яр. Затим з двох кулеметів стала розстрілювати упівців, що залягли в яру.

Десь через півгодини до місця бою настигла спецгрупа НКВД, що перед тим залишилася в Мощонах. Ця спецгрупа також почала оточувати повстанців.

Отож, сотня «Очмани» зазнала значних втрат, ручні кулемети було виведено з бою, а кулеметників убито. Ті, хто ще залишався живий, намагалися відійти назад до Межиріцького району, проте шлях відходу НКВД й НКГБ обстрілювало зі станкових кулеметів.

Лише чотирьом повстанцям удалося втекти. Причому їх не стали переслідувати, оскільки під кінець бою на околиці села Мощони з’явилася ще одна група людей чисельністю близько 50 осіб. Тим часом у сил НКВД й НКГБ закінчувалися патрони. Сприйнявши їх за ще одну групу упівців, НКВД й НКГБ приготувалися до бою. Однак з’ясувалося, що ці люди були вірянами села Мощони, що розходилися додому (якраз була неділя).

- <…> Треба відзначити, що полонити мені вдалося лише трьох осіб, повідомив капітан Бєлогуров заступника начальника 2-го відділу УНКГБ майора держбезпеки Соколова у листі від 19.02.1945, решту знищили, навіть тих, хто був не проти здатися до полону, піднімаючи руки. Показово, що дехто, либонь з командного складу, підривався на гранаті, а один бандит, бувши поранений в руки, які підняти не міг, але бажав здатися до полону, піднімав ноги, проте в запалі бою його вбили. Бійцям спеціальної групи, що особливо відзначилися, я видав грошову винагороду із коштів, які виділив на ці потреби начальник УНКГБ полковник Цвєтухін, <…>.

Бій завершився близько 15-ої години. Його вислідом став розгром сотні «Очмани»: як свідчать звітні відомості НКВД й НКГБ, загинуло 43 повстанці, трьох –  полонили.

На місці бою НКВД й НКГБ зібрало трофеї: 4 ручних кулемети, 4 автомати, 20 гвинтівок, 3 нагани, 1 парабелум, 3 біноклі.

З боку сил НКВД поранили лише двох бійців гарнізону.

- Стосовно до сотенного «Очмани», то як заявив полонений, є припущення, що він підірвався на гранаті і розпізнати його через роздробленість трупа неможливо. Але бранець каже, що штани сині теплі носив «Очмана», шматки цих штанів разом з ногами знайдено, – зазначено у спецповідомленні від 22.01.1945, яке Тучинські районні відділи НКВД й НКГБ надіслали до своїх обласних управлінь.

Проте це була помилка – «Очмана» вцілів. Згодом він знову згуртує повстанців і продовжить боротьбу з радянським окупантом, а той, у свою чергу, знову розпочне полювання на «Очману».

 

  

Використані джерела:

  1.   УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис 15/12.

 2.   УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис № 2, пор. № 4.

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 227


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com