28.08.2017, 15:36
Такі схожі дівочі долі: про двох зрепресованок з Рівненщини

Одній з них було п’ятнадцять, другій – двадцять два. Ні, вони не були родичками. Лишень мешкали в одному селі. А проте їхні долі складалися тоді доволі подібно – обох збиралася зрепресувати радянська влада.

Ця лиха пора настала 1944 року для:

Журомської Ганни Пилипівни, 1929 року народження, уродженки й мешканки с. Тучин Рівненської області, українки, освіта 6 класів;

Поліщук Марії Олексіївни, 1922 року народження, уродженки й мешканки с. Тучин, українки, освіта 3 класи, незаміжньої.

- У вересні 1944 року, не пригадую коли, я була у школі і після завершення уроків я йшла додому, то мені моя сусідка Пацькова Варвара Гнатівна сказала не йди додому, тому що по вас приїхали військовики і забиратимуть на Сибір, –  засвідчить Журомська згодом, 26.11.1944, коли її допитуватиме старший оперуповноважений УРО Тучинського районного відділу НКВД Рівненської області молодший лейтенант міліції Богдан.

Причиною виселення родини Ганни стало те, що її батько, Пилип Трохимович, перебував у лавах Української Повстанської Армії. Мав псевдо «Щорс». Загинув того ж таки 1944 року.

Отже, віднині Ганна змушена була переховуватися від радянської влади.

Дещо схоже розповість й Марія, коли її 30.11.1944 допитуватиме оперуповноважений УРО Тучинського райвідділу НКВД молодший лейтенант міліції Дупенко:

- Батьки мої підлягали виселенню за мого брата Поліщука Василя Олексійовича, котрий, як мені стало відомо, що він перебуває у в’язниці. Коли прибули з НКВД виселяти моїх батьків, я того дня пішла з дому <…>.

Таким чином Поліщук уникла виселення. Йдучи з дому, вона взяла з собою годинник.

Відтак Марія також змушена була переховуватися від радянської влади.

Отже, дівчата підлягали зрепресуванню: Ганна – за батька, Марія – за брата.

Щоб не потрапити до рук «совєтів», дівчата змінювали місця свого проживання: Ганна мешкала у Тучині, Пустомитах, Матіївці, Марія – у Мощонах. Поза тим, Поліщук упродовж певного часу перебувала в лавах УПА і жила з повстанцями у Пустомитівському лісі. Там їй присвоїли псевдо «Шура».

Утім, жити так не довелося довго.

14 листопада 1944 року таємний інформатор повідомив райвідділ НКВД, що із села Матіївка від «керівників націоналістичної організації» у напрямку через с. Воронів до районного центру – Тучина, йтимуть дві дівчини. Із собою вони матимуть три пакунки.

Володіючи такою інформацією, в напрямку до Воронова відправили спецгрупу НКВД. Вона влаштувала засідку, перехопила дівчат і привезла їх підводою до районного відділу НКВД.

Затриманками виявилися Журомська Г.П. та Поліщук М.О.

Під час обшукування у Марії виявили годинник – той, що вона взяла з собою, коли покидала рідну домівку. У Ганни ж знайшли під блузою три пакунки, запечатані сургучем. Перший з них містив напис «Оксана», другий – «Крук», третій – «Лесь». У пакунках запаковано написані «від руки» повстанські листівки  загальним числом 39 штук (див. далі 16 видів листівок).

 

Пакунки з цими листівками дав Ганні у селі Матіївка Максим Поліщук, повстанець на псевдо «Грицько», уродженець Тучина. Дівчина повинна була занести їх повстанці на псевдо «Оксана», що мешкала у Тучині. Затим «Оксана» мала передати їх адресатам, псевда яких зазначено на пакунках.

- <…> «Оксана» є затятою націоналісткою, має прізвище Пацькова Марія Гнатівна, мешкає в с. Шкіндерівка (місцевість у Тучині – моя прим.) <…>, – зазначив начальник Тучинського НКВД капітан держбезпеки Сєліванов у спеціальній звістці про затримання дівчат.

Щодо Журомської й Поліщук порушили кримінальну справу та почали розслідування. Відтепер Ганна й Марія перебували під вартою у статусі заарештованок.

У грудні 1944 року Журомську й Поліщук зетапували з Рівненщини до в’язниці № 1 міста Києва, а справу для дальшого розслідування передали до Управління боротьби з бандитизмом (УББ) НКВД УРСР. Схоже, дії дівчат ввижалися радянським владі настільки небезпечними, що навіть розслідування вирішили передати столичним енкаведистам. Отож, 10 січня 1945 року справу до свого провадження прийняв розслідувач НКВД УРСР лейтенант держбезпеки Швидкий.

Під час допитування Марії 11 січня 1945 року розслідувач Швидкий запитав її про те, як називали себе повстанці, з якими вона перебувала у лісі, та з ким вони підтримували зв’язок. Дівчина відповіла, що за увесь час перебування серед повстанців вони зверталися лише на псевдо, додаючи при цьому слово «друже».

У перебігу розслідування дівчата свідчили, що перед тим, як їх затримали, вони випадково зустрілися біля села Воронів. А оскільки обидві прямували до Тучина, то далі пішли разом. І Марія, мовляв, не знала, що під блузою Ганна несе антирадянські листівки.

Незабаром Швидкий звинуватив Журомську й Поліщук за статями 54-1а і 54-11 Кримінального кодексу УРСР, зокрема, у зраді Батьківщини. У постанові про звинувачення Журомської написали, що зміст листівок, які у неї виявили, закликав до «збройної боротьби з радянською владою за встановлення націоналістичної держави, так званої «Самостійної України». Постанова ж про звинувачення Поліщук містила запис, що Марія «вступила до контрреволюційної банди УПА, яка ставила за мету відірвання України від території Радянського Союзу і побудову націоналістичної держави, так званої «Самостійної України».

17 лютого 1945 року Військовий Трибунал військ НКВД Київської області у закритому судовому засіданні без участі звинувача й захисника визнав Журомську та Поліщук винними у зраді Батьківщини й засудив: Ганну – до 10 років виправно-трудових таборів, 5 років обмеження прав, без сконфіскування майна; Марію – до 15 років каторжних робіт, 5 років обмеження прав, без сконфіскування майна.

Зважаючи на те, що на час присуду Журомська ще була неповнолітньою, то 28.07.1945 її зетапували до дитячої колонії УМВД Львівської області, звідки вона 03.10.1945 втекла.

16 травня 1955 року Військовий Трибунал Північно-Кавказького військового округу понизив Журомській та Поліщук покару до 5 років виправно-трудових таборів та скасував обмеження прав. Затим цей же Трибунал, зважаючи на ст.6 Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 27.03.1953 «Про амністію», узагалі зняв судимість з дівчат.

Урешті-решт  11 червня 1955 року Марію Поліщук таки звільнили з-під варти.

Про зняття судимості мали намір повідомити й Журомській, але не змогли її знайти. Як склалася доля Ганни після втечі з колонії – не відомо й сьогодні.

Відповідно до висновків Прокуратури Рівненської області від 1992 року Журомську Ганну Пилипівну та Поліщук Марію Олексіївну зреабілітовано.

 

 

Використані джерела:

 1.    УСБУ в Рівненській області, справа П-9224.

 2.    УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис № 15/12, том 1, арк. 172.

ПЕРЕГЛЯДІВ: 100


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com