03.01.2018, 11:19
Страта на Театральній площі у Рівному

Зимові свята року 1945-го видалися для мешканців Рівного особливими. Особливість їхня полягала зовсім не в якійсь надмірній святковості. Особливість їхня полягла у трагічності, яку зумисне створили тут червоні «визволителі».

Повернувшись на територію Західної України після вигнання нацистських загарбників, радянська влада зустріла запеклий опір з боку ОУН й УПА. Щоб його зліквідувати, вона вдалася до низки карально-репресивних заходів.

Як повідомляв прокурор Рівненської області Комолов у донесенні від листопада 1944 року, станом на 01.11.1944 у в’язницях Рівненської області утримувано 475 учасників ОУН й УПА, засуджених військовим трибуналом до розстрілу. Справи щодо цих осіб перебували на розгляді у вищих судових органах. На затвердження вироку, особи, засуджені до найвищої кари, чекали по кілька місяців. Військовий трибунал військ НКВД був неспроможний швидко розглянути наявні справи через перевантаження (на 1 листопада мав у провадженні понад 500 справ).

Щоб пришвидшити розгляд справ щодо осіб, які належали до націоналістичного підпілля, до Західної України відрядили дві виїзні сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР. Місцем їхньої роботи мало стати, зокрема, й Рівне.

29 грудня 1944 року заступнику наркома внутрішніх справ УРСР генерал-лейтенанту Строкачу надійшла термінова цілком таємна телеграма від начальника 1 спецвідділу НКВД УРСР підполковника держбезпеки Смірнова. У ній повідомляли, що за розпорядженням Народного Комісара – Комісара Державної Безпеки 3 рангу Рясного, скеровують слідчу справу № 243 щодо звинувачення 10 осіб (учасників ОУН й УПА – прим. авт.), яку належить розглянути виїзній сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР в м. Рівне. 22-го грудня 1944 року їх спеціальним вагонзаком під посиленим конвоєм зетапували із в’язниці м. Києва до в’язниці м. Рівного. Цими людьми були:

1. Трохимчук Степан Климентійович, 1909 р.н., уродженець і мешканець м. Тучин Рівненської області, українець, селянин, початкова освіта, одружений, курінний УПА на псевдо «Недоля»;

2. Зайчиков Анатолій Антонович, 1924 р.н., уродженець м. Шахти Ростовської області Росії, мешканець м. Харків, росіянин, робітник, освіта 8 класів, неодружений;

3. Логвинович Володимир Степанович, 1911 р.н., уродженець і мешканець м. Дубровиця Рівненської області, українець, робітник, освіта 7 класів, одружений;

4. Кирилюк Олексій Савкович, 1924 р.н., уродженець і мешканець с. Карпилівка Рівненського району Рівненської області, українець, селянин, освіта 7 класів, неодружений;

5. Грицюк Олександр Васильович, 1927 р.н., уродженець і мешканець с. Шпанів Рівненського району Рівненської області, українець, селянин, освіта 3 класи, неодружений;

6. Слободюк Микола Тодорович, 1922 р.н., уродженець і мешканець с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, українець, селянин, освіта 1 клас, неодружений;

7. Слободюк Василь Оксенович, 1924 р.н., уродженець і мешканець с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, українець, селянин, освіта 3 класи, неодружений;

8. Подолець Василь Леонтійович, 1927 р.н., уродженець і мешканець с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, українець, селянин, освіта в обсязі сільської школи, неодружений;

9. Слободюк Яків Андрійович, 1903 р.н., уродженець і мешканець с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, українець, селянин, освіта 2 класи, одружений;

10. Катеринчук Лаврентій Адамович, 1913 р.н., уродженець і мешканець с. Річиця Тучинського району Рівненської області, українець, селянин, освіта 4 класи, одружений.

Судове засідання відбулося 31 грудня 1944 року.

До складувиїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР в м. Рівне, яка вирішила долю звинуваченців, належали: головувальник – генерал-майор юстиції Романичев, члени – підполковник юстиції Дубінін, майор юстиції Прокопович, секретар – полковник юстиції Козлов.

Відповідно до вироку виїзної сесії, Слободюка Я.А. та Катеринчука Л.А. засудили до 20 років каторжних робіт, 5 років обмеження політичних прав та сконфіскування майна. Решту ж – 8 осіб – присудили скарати на горло та сконфіскувати майно.

Показову страту влаштували у Рівному 04 січня 1945 о 14 годині на центральній площі, яка нині має назву «Театральна».

 

 Записка по «ВЧ» від 05.01.1945 про вирок та його виконання щодо смертників

Про перебіг карання дізнаємося зі спогадів Анастасії Денищук (Павелко), що їх записав історик Гурій Бухало:

«А було це так. Настя Павелко, 18-річна дівчина, у 1945 році була ученицею кооперативного технікуму. Десь перед обідом 4 січня було дано команду учням вийти на вулицю, вишикуватись по чотирьох і прямувати у центр міста. І коли учні прийшли на центральну площу, вони побачили тут багато людей. Тут були і учні старших класів, студенти вчительського інституту, робітники, службовці, окремими групами стояли селяни, очевидно, з навколишніх сіл. Вздовж головної вулиці щільно – один біля одного – стояли солдати «червонопогонники». Посеред площі також були солдати. Вони утворили великий квадрат, у центрі якого стояло вісім споруд, кожна з яких являла собою збудовану з дерева літеру «П», з кожної звисав товстий шнурок, який закінчувався… петлею.

– Шибениці, – з острахом прошепотіла своїй подрузі Настка. – Невже?

І ось перед 14 годиною з боку казарм під’їхало дві легкові чорного кольору автомашини. З них вийшли військові. Один з них піднявся на невелику трибуну, яка була поруч шибениць, та став читати документ, який обвинувачував вісім чоловік у зраді батьківщини – Радянського Союзу, у масових вбивствах невинних людей, у зв’язку з угорцями і т.д. Наприкінці він вимовив страшні слова, зміст яких зводився до того, що їх, цих людей, вирішено… повісити.

І ось на центральній вулиці з’явилася вантажна автомашина з натягнутим тентом. Вона під’їхала до одної з шибениць, зупинилася. З-під тенту висунулась рука, яка схопила петлю. Через лічені секунди автомашина різко рвонула вперед, і з-під тенту випала людина, яка заколивалась на шибениці. Натовп скрикнув, жінки заголосили. Люди оніміли від жаху.

Так повторилося сім разів. Але коли під’їхала увосьме автомашина і коли рука потягнула петлю, з-за тенту почувся голосний вигук «Слава Україні», і на шибениці повисла восьма людина.

І тут раптом Настя задумалась: «А чи справді це бандити? Невже бандит крикнув би такі священні слова? Тут щось не те...»

Кілька ночей Настка не могла заснути. Кидалась з ляку. Перед її очима стояли шибениці, на яких були повішені хлопці та чоловіки, обідрані, замучені, скатовані.

Тижнів зо два не дозволяли знімати хлопців з шибениць. Вони висіли у центрі міста зі зв’язаними ногами, з закрученими назад руками. Голови їх присипав білий сніг. Вони мали лякати тих людей-патріотів, які воювали за незалежну Україну, за вихід її з тюрми народів – СССР».

Щодо цієї прилюдної кари історик Г.Бухало висловив таку думку: «І ще одна деталь: страта вояків УПА відбулася 4 січня 1945 року. Як тут не згадати того, що саме 4 січня, але роком раніше, на цій же площі гітлерівці повісили підпільників – М.П. Жарську, І.І. Луця, М.М. Поцелуєва, М.І. Самойлова, Ф.3. Шкурка? Отже, більшовики точно повторили вчинок гітлерівців. Чи випадково це? Мабуть, ні.»

22 червня 1997 року біля місця страти українських повстанців за ініціативи товариства «Просвіта» встановили меморіальну дошку.

 

 Меморіальна дошка біля місця страти на фасаді готелю «Україна» в м. Рівне

Поза тим, на Театральній площі нині встановлено ще й пам’ятну плиту на згадку про українських патріотів, яких страчували на цьому місці німецькі й більшовицькі окупанти.

 

  Пам’ятна плита на місці страт українських патріотів

 

  

  Використані джерела:

1. ГДА СБУ, ф. 5, справа № 67430.

2. Жив’юк Андрій, Марчук Ігор. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині: від «червоного терору» до боротьби з інакодумцями// Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Рівненська область. – Кн.1. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – 578 с.

3. Рівненський мартиролог сорок четвертого. Документи та спогади. – Рівне: видавництво Азалія, 1998. – 96 с.

4. Лист виконавчого комітету Рівненської міської ради від 01.10.2013 № 13-349 «Про пам’ятний знак на Театральній площі у м. Рівному».

 

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 221


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com