21.01.2016, 19:20
Щастя без вікового цензу
Чи то нам прищепили такий стереотип, чи то ми самі собі його прищепили, та в головах наших він твердо вкоренився: ніби на пенсії життя або зупиняється, або переростає в якесь ледь помітне жевріння, повне хвороб, депресій, вбогості і скигління. Особливо в цьому переконані ті, хто мав важке, сповнене випробувань, минуле. Вони по інерції відкидають будь-які надії на краще майбутнє. Проте віримо ми чи ні, але у світі все більше літніх людей насолоджуються життям на повну. Багато з них вирішили круто все змінити саме в немолодому віці.

 Щастя без вікового цензу

Нещодавно я натрапила на одну цікаву статтю-пророцтво про те, якою буде Україна в 2028 році. Надзвичайно зраділа майбутнім перспективам: життя на нашій Батьківщині, за версією автора передбачення, буде справедливим, заможнім, екологічно свідомим – одним словом, щасливим. Своїм захопленням від прочитаного я поділилася з однією 50-річною жінкою. Та її відповідь мене шокувала: «Через 12 років я вже буду 62-літньою бабусею, мені до цього вже буде байдуже. Це вам, молодим, є на що сподіватись.» На превеликий мій подив виявилось, що серед людей зрілого віку такої думки дотримується переважна більшість.

Відповідь тієї жінки, напевне, є водночас і відповіддю на глобальне питання: "Чому у нашому суспільстві так сіро і безпросвітно живуть люди похилого віку?" Може, тому, що вони вважають себе надто «старими» для щастя, "програмують" своє майбутнє песимістичними думками?

Чи то нам прищепили такий стереотип, чи то ми самі собі його прищепили, та в головах наших він твердо вкоренився: ніби на пенсії життя або зупиняється, або переростає в якесь ледь помітне жевріння, повне хвороб, депресій, вбогості і скигління. Особливо в цьому переконані ті, хто мав важке, сповнене випробувань, минуле. Вони по інерції відкидають будь-які надії на краще майбутнє.

Проте віримо ми чи ні, але у світі все більше літніх людей насолоджуються життям на повну. Багато з них вирішили круто все змінити саме в немолодому віці.

Яскравим прикладом невгамовного оптимізму і віри в себе є Рут Флауверс із Великобританії, яка у 68 років вирішила стати діджейкою нічних закладів. За рік вона підкорила танцполи не однієї країни. Цікаво, що коли вперше ця бабуся прийшла в нічний клуб, охоронці не хотіли її впускати через вік. Наперекір обставинам, вона стала всесвітньо відомою зіркою, яку продюсував один з кращих імпресаріо Франції Орельєн Сімон. Вона здійснювала тури по Європі, США, а також записувала власні сингли. За словами Рут, поки в людини є досить енергії та бажання займатися улюбленою справою, то списувати її в архів ще рано. DJ Mamy Rock (псевдонім Рут) померла у віці 75 років, встигнувши втілити свою мрію в життя.

Росіянка Євгенія Степанова – ще одна надзвичайна жінка, яка відважилася стати професійною спортсменкою у 60 років, після того як пропрацювала все життя інженером. Обрала стрибки в басейн з вишки. Не зважаючи на обурення своїх рідних, Євгенія почала регулярно тренуватися з тренером. Коли повернула собі спортивну форму, знайшла спонсорів і гроші на участь у стартовому змаганні. Потім був чемпіонат Європи в Австрії і перша перемога. Зараз Євгенії – далеко за 70, а її спортивна кар’єра тільки набирає обертів. Вона вже завоювала не одну медаль і зупинятися, звісно, не планує.

На спортивному поприщі відзначився і американець Сем Брайант, якому трішки більше 70. Брайант почав займатися бодібілдингом у 44 роки, коли його «зламало» розлучення. З тих пір він брав участь у найрізноманітніших змаганнях і став професійним членом Національної асоціації спортивних тренерів в категорії старше 60, а пізніше – і в категорії старше 21. У професійному конкурсі атлетів INBF Сем зайняв перше місце, обігнавши конкурентів віком за 18 років. «Вік – всього-на-всього цифра, але переважна більшість людей використовують його як причину для виправдання своєї ліні», - каже атлет.

Наша планета знає ще багато історій тих, хто в зрілому віці обрав шлях щастя і задоволення від кожного прожитого дня. Серед них і Анна Марі «бабуся» Мозес, яка у свої 78 із фермерки перетворилася на всесвітньо відому художницю, прожила 101 рік і заробила немалі статки на своїх картинах; і Олів Рейлі – відома блогерка, яка стала популярною у цій майстерності аж в 107 років; і Лорна Пейдж – письменниця, яка здобула світову славу у віці 93 років після виходу її бестселера «Небезпечна слабкість»; а також відомі жінки-супермоделі Ясміна Россі (59 років, працює з Marks & Spencer, Yves St Laurent), 85-річна Дафна Селф, 67-річна Інг-Марі-Ламі та інші неординарні особистості різних професій і національностей. Цікаво, що більшість із них чомусь – жінки.

Як же виглядає ситуація з пенсіонерами у нас? До початку військового конфлікту в 2014 році кількість людей похилого віку на нашій Батьківщині складала 9, 330, 430  мільйонів осіб (інформація з сайту http://ufra.com.ua/mistosvita/871-tretiy-vik.html). Це близько чверті населення України, і ці люди переважно перебувають не в найкращому фінансовому, фізичному, і психологічному становищі. Причин – багато. Одна з них – нереалізованість. Люди залишають роботу і зіштовхуються з самотністю, відчуттям непотрібності суспільству, відсутності «світла в кінці тунелю». Відтак починають опускати руки, впадати в депресію і хворіти. Як цьому зарадити?

В Європі з меланхолійною старістю успішно борються. В Німеччині, наприклад, існує арт-проект, фінансований державою, – «Відео поколінь». Він залучає людей різних поколінь до розкриття тематики альтернативного старіння за допомогою кінематографу. В Португалії успішно функціонує група «літніх» майстрів графіті, чиї роботи прикрашають вулиці Лісабона. У Франції «люди третього віку» організовано готують домашню їжу на продаж  для працівників місцевих офісів. Їхня фірма називається «Бабусині ласощі». В кількох європейських країнах є проекти зі співпраці людей різних поколінь, де обєднуються пенсіонери зі студентами або дітьми дошкільного віку задля спільного проживання чи догляду.

В Україні такі ініціативи ще не популярні, хоча зрушення є. Про це свідчать, наприклад, Університети третього віку, мережа яких відкрилась нещодавно по всій Україні для бажаючих від 55 років. Такі заклади, наприклад, є у Рівному та Здолбунові.

В тому, що вікові стереотипи ще міцно вкорінені в наших мізках, я переконалась нещодавно і на власному досвіді.

Це був свого роду експеримент. Якось я прийшла в одне з рівненських модельних агентств і сказала, що хочу стати фотомоделлю. На той момент мені було 29 років, і зовнішні дані, правду кажучи, у мене не найгірші. Принаймні, без видимих недоліків. Дівчина на ресепшені, що, певне, от-от зійшла з обкладинки глянцевого журналу, привітно посміхнулась. Почувши про мою мету, запитала про вік. Цифра 29 її дещо збентежила, і вона ввічливо розповіла мені, що я обовязково маю пройти навчання у школі моделей їхньої агенції. «Але там навчаються дівчата, яким по 16 років… Якщо Ви будете серед них себе комфортно почувати, тоді приходьте». Я відповіла, що згодна, і вона попросила мій номер мобільного, обіцяючи перетелефонувати. Закінчилась моя історія передбачувано: звісно ж, ніхто не передзвонив. Можливо, якби я пішла далі і проявила наполегливість, то, гляди, і стала б моделлю в свої без малого 30. Хтозна. В одному я твердо переконалась: до лояльного і дружелюбного суспільства нам ще рости і рости.

Та мине зовсім небагато часу, і в нашій цивілізації це більше не буде чимось дивовижним, а стане нормою: коли людина відчуває себе щасливою без обмежень. Будь-яких. В тому числі, вікових. Наші прадіди, до слова, також не знали, чи стануть коли-небудь вільними. Проте рабство скасували у 1861році. Афро-американці довгий час вважалися «нижчою» расою, однак і расові упередження вже майже зникли. Те саме відбудеться і з віковим цензом. Людська свідомість розвивається. Стереотипи відходять у минуле. А в кожного з нас є унікальний шанс взяти участь у захопливому історичному процесі – становлення нового сприйняття старості. Старості як позитивного і радісного життєвого етапу, повного різноманітних можливостей, відчуття потрібності, щастя і чудового здоров`я.
Коли хтось скаже: «Це не про мене, я надто хворий (старий, нерішучий, бідний), що скажуть люди» і т.д., – то так і буде. Але чому б не спробувати? Як оті сміливці – спортсмени, супермод елі, письменники, художники – з багатьох Земних куточків?

Поки що в нашій країні реальність не настільки безхмарна: якщо старша людина хоче кардинально змінити професію чи вчинити якийсь неординарний вчинок, то ця людина має всі шанси бути висміяною, осоромленою, осудженою і не прийнятою. Хтось цього злякається і, ймовірно, «доживатиме» і далі свою долю за відомим сумним сценарієм. Але не влада в цьому буде винна, не сусіди, не начальник. А той, хто не спробував.

Зате той, хто ризикне здійснити свою мрію, матиме шанс на щастя. Щастя, право на яке дається КОЖНОМУ з народження. Щастя без вікового цензу.

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 738


Леся Лукашик