24.12.2017, 13:30
Різдво у серці чи Різдво у календарі?!
Ми так часто воюємо через дотримання традицій, що зовсім не звертаємо увагу на смисли, які мали б визначати наше життя, ставлення до себе, до оточення. Нам не вистачає часу й сил на глибокий аналіз дій. Ми сперечаємося через календарну традицію, не прагнучи вивчити її суть та походження. Бо у світі шалених темпів поширення інформації глибоке вивчення суті стає рідкістю.

 Ідейні війни завжди дуже запеклі й вкрай рідко завершуються перемир’ям, надто, якщо в основі питання релігійного характеру.

Найчастіше одна ідея пожирає іншу, за наявності більшої кількості послідовників, або завдяки продуманості та жорсткості дій меншості.

Цьогоріч в Україні офіційно запровадили ще один вихідний день – 25 грудня. На цей припадає святкування Різдва Христового у вірян, які ведуть літочислення за Григоріанським та Новоюліанським календарями. Традиційно думки з цього приводу розділилися. Хтось назвав такий крок показником політичного зближення із Європою, хтось порадів за пошанування релігійної традиції певних спільнот, хтось застерігає від можливих економічних наслідків, а хтось просто дратується, що з’являється ще один день, який можна присвятити собі, хобі, відновлення гармонії, пошуку якого нового небуденного смислу. В основі того ж таки Різдва – саме гармонія, вищий смисл і спокій.

Чи святкуєте ви щось цього дня чи – ні, питання індивідуального вибору, яким нас наділив Бог. Незалежно від того, за яким календарем  живемо, відвідуємо  храм, мечеть чи медитуємо в ашрамі, відчуття свята може жити лише у нас самих. Воно можливе, коли приймаємо усім серцем когось, хто вище нашого его, наших бажань, когось, з ким можна бути повсякчас, кого можна любити, визнавати другом, порадником, супутником і зовсім не боятися. Бо і пекло і рай, і щастя і горе, і страждання і радість постійно з нами, у наших думках, переживаннях, хвилюваннях, щоденних клопотах і турботах. Ми самі створюємо світ навколо, опираючись на прогресуючі  досвіди та емоції.

Ми від народження вільні думати і вирішувати так, як нам хочеться, ми вільні вибрати клітку ідей, традицій, норм, в якій нам буде більш-менш комфортно. А як – ні, її завше можна змінити, було б лише осмислене бажання і наслідкова дія.
Суперечки ж щодо доцільності чи недоцільності святкування  нагадують прийом соціалізації. Відчуття долученості до певної спільноти – своєрідна гарантія того, що ти не покинений, що маєш з ким поділитися ідеями, маєш до кого звернутися. Така собі пілюля від самотності, але не від фальшувань цього світу. Та чи помічна така пілюля?!  Чи дозволяє вона досягнути бодай невеликої гармонії зі світом?! І справді відчути Різдвяну казку, свято у собі?!

Мабуть, казку та свято можна повноцінно відчути, коли перестаєш ганятися за правом бути долученим до традиції, ритуалів поведінки у спільноті й розумієш, що де б ти не був, ти ніколи не сам. Бог завжди поруч, важливо лише це відчути!
Різдвяної казки та дива усім нам незалежно від вибору традицій чи календарів!

ПЕРЕГЛЯДІВ: 131


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".