12.02.2015, 12:34
"П"ятдесят відтінків сірого": рецензія дивачки*
Я не мала якогось особливого бажання писати про фільм, а тим більше про відтінки сірості :) Я люблю ажіотаж, проте не мелодрами... Все мені здається, що люди видумують у тих фільмах моделі поведінки, пускають слюні, вбачають себе — самозакоханих егоїстів, розслабляються, грішать... Для мене основне, щоб фільм мав потужне смислове навантаження, а ще, чого гріха таїти, люблю гру акторів. Хорошу гру... Акторів :) Знудились, мабуть, читаючи оцей мій монолог. Але він якраз то доречний до рецензії фільму. Саме з таких прожекторів думок я дивилась фільм “50 відтінків сірого”.

 

Отож, доприм”єрний показ проходив в кінопалаці “Україна” м. Рівне. Я, як завжди, прийшла вчасно — за 1 хвилину) Тут-як-тут фуршетик на другому поверсі: шампанське та цукерки (не знаю як перше, але друге було добре*). Спостерігаю за людьми: чого вони прийшли, які вони, пари і непари, симпатичні та підлітки, дорослі та без жаги... Першими сиділи дві гарні молоді дівчини-подруги. Мені вистачило кілька секунд зрозуміти, що вони якісь нещасні. І все їх нещастя полягає в тому, що вони думають: “Які ж ми нещасні. А нас ніхто не любить”. А такі чарівні, а такі молоді, такі ж прерасні... Що ці думки роблять з людьми... Просто жах! Було чимало закоханих пар. Я не могла зрозуміти: хто з них закоханий, а хто любить, а хто — використовує. Проте, жагучі погляди чоловіків (очі так і горять, як в диких звірів — куди там браться ще героям фільму) — хотіли. Чомусь люди вважають, що в насолоді — блаженство. У ній же мука, яка без любові, веде до грані 50 відтінку сірості душі. Але зараз не про те) Я ж про фільм пишу).

У сюжеті все дуже просто: до розумного, успішного, гарного, сексуального чоловіка Крістіана Грея приходить брати інтерв”ю розтріпана, молоденька, наївна, чиста студенточка Анастейша. При вході вона падає. Сусіди, що сиділи праворуч від мене, зграйка підлітків (нагадували горобців мені) гучно видали в цей момент: “Ото виляглася!” Я аж засміялась. Анастейша звісно, як кожна нормальна жінка, просто не могла не захоплюватись таким чоловіком. Вона просто не мала на це права.Та в мене самої від такої впевненості та владності Крістіан — йшли мурашки по тілу. Дуже часто досягають висот у бізнесі, кар”єрі, творчості, професіоналізмі саме люди з травмою в дитинстві. Як виявилось, я правильно думала — Крістіан — сирота, а його мама була повією. Увесь внутрішній трагізм у гримасі цього чоловіка робив його ще більш привабливим і стриманим /бажаним для глядача-жінки. Поки жінки в кінозалі насолоджувались “божественною природою” цього чоловіка (благородством, романтикою, красою, манерами, багатством), їх чоловіки нудились на кріслах, тарабанили пальцями, озирались, позіхали і чекали інших моментів в цьому фільмі. Дочекались звісно. Бо згодом сцен різного ступеня насолод було достатньо. Ох ці чоловіки! Вони, навіть, не стримували свої “охкання” та дивний регіт під час еротичних моментів фільму. Я помилялась, коли думала, що жінки швидше збуджуються, ніж чоловіки. Певно, хибно думала. Є,є в чоловіках прагнення тримати все під контролем, керувати та володіти жінкою (жінками — правильніше сказати). А ще вони придумовують контракти та ігри) (дослівно по фільму*).

Поведінку головного героя (з усієї поваги до його краси) я осуджую. Егоїст. Та ще й самозакоханий. Почуття він контролював якимось внутрішнім світом. Тому, як на мене, я в праві вважати, що в нього було психічне відхилення :) Всі думки мають право на існування, правда ж?)

Анастейша... Наївне дівчисько. Намагалось керувати червоними ниточками його почуттів та не вийшло. Хотіла його змінити. Зрозуміла, що не вийде, бо ні її терпіння, ні її очікування, ні її протести, ні її ніжність — не зможуть його змінити. Тому правильно вчинила — пішла. Основне — вчасно піти не озираючись...

Ось такий фільм. Коротко про фільм і людей. Останні — більш мені симпатизують). Варто його дивитись чи не варто: вирішувати кожному окремо і разом. Але фразу Шелдона з “Теорії великого вибуху”: “Поверніть мені назад дві години мого життя витрачених на цей фільм”, — я не скажу:)

ПЕРЕГЛЯДІВ: 2068


Новак Юлія
Нехай душа не буде посудиною, з якої можна їсти чи в яку можна плювати. Хай буде цілим Всесвітом, який не можна обійняти.