21.11.2017, 22:33
Про що не напишуть ранкові газети?!
Чи часто локальні ЗМІ пишуть про людину? Її повсякденні гризоти, шукання, перемоги, радощі, думки? Як часто від подій ми звертаємося до їхніх творців?

 Мої студенти-журналісти часто скаржаться, що у Острозі мало цікавих тем, нема про що новини на щодень готувати, а що вже казати про масштабніші тексти. Гучних скандалів на 15 тис населення з хвостиком небагато, великих підприємств, де можна було б провадити розслідування немає, чиновників місцевих поступово навчаємо писати відповіді на інформаційні запити й так сяк звітувати, але самим лише інтересом до їхньої діяльності спраглу до інформації громаду не нагодуєш. Відтак, малі медійні проекти, які живуть на студентській ініціативі довкола студентства й крутяться, пропонуючи подієві матеріали про активності в Острозькій  академії.

Коли не вдається моніторити місцеві пабліки у пошуках локальних тем, в яких можна реально перевірити зібрану студентами інформацію, щось підшліфувати, буває  направду складно знайти щось цікаве для роботи на заняттях. І от, проглядаючи бібліотеку журналістської літератури, у двох абсолютно різних виданнях трапилася одна й та ж теза. «На локальному рівні живі теми треба шукати серед людей. Подієвість – це добре,  але життя реальної людини – куди цікавіше й рельєфніше». Ця думка трапилася на сторінках книги «Журналістика: що треба знати та вміти» Геннінга Носке та у науковому польському виданні «Nowe Media a styl życia».

Книги ці проглядалися вже не раз,  теза абсолютно не нова, а навпаки добре відома. Але чомусь сама так звикла шукати події, що геть забула, хто є їх творцями.

Забула й про чистої води інтерес до життя сусіда, того, що діється за його огорожею, та які ідї рояться в його голові.

Особливої актуальності ця теза набула ще й після сьогоднішньої клубної бесіди про життєві досвіди, погляди на систему освіти, особистісну комунікацію із молодим хлопцем, поетом, музикантом, громадським діячем – Євгенією Франківим, дорожнім читанням книги «Освіта проти таланту» Кена Робінсона, а ще кількома матеріалами про спільноту Емаус-Оселю, яка діє на Львівщині.

Ці, на перший погляд, мало пов»язані речі змусили замислитися, а чи достатньо журналісти місцевих ЗМІ знають свою аудиторію, чи завжди розуміють не лише її злободенні, побутові проблеми, а й екзистенційні шукання (читайте – думки про «прєкраснає дальока), про те, що болить цій аудиторії, чим вона мордується щодня й щоночі.

Чи достатньо ми пишемо про злободенне?! Чи знаємо ми, як живуть соціально незахищені в межах маленького Острога, чи зустрічаємо ми там безхатченків (бачимо, так точно), чи знаємо цікаві родинні історії місцевих мешканців, чи помічаємо їх гризоти? Чи часто читаємо про те, як життя сільської аудиторії відрізняється від гламуру, показаного на телеекранах. Звісно, про безробіття, бездоріжжя, «бурштинові заробітки» начитані й начувані, але, чи знаємо ми про неповторність життєвих шляхів тих, хто не має сторінок у соціальних мережах, не є публічною особою, відомим винахідником?! Ці люди нецікаві, скажете Ви?! А хто визначив єдині критерії цікавості?! Хіба не життєвий шлях та доля окремого індивіда має становити один із основних інтересів?! 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 272


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".