23.09.2016, 17:59
Найважче в автостопі - наважитися!
Як двоє 18-річних дівчат з Рівненщини вирушили у подорож автостопом до Львова і що з цього вийшло.

        З раннього дитинства ми чуємо застережливі слова батьків: «Не розмовляй з незнайомими, не сідай у незнайомий автомобіль». Можливо, саме це є причиною того, що ми відмовляємося від фантастичних пригод, які гарантує нам автостоп. Ми вважаємо, що кожен водій може бути ґвалтівником або вбивцею. До того ж, всі нас лякають великою небезпекою, яка чекає в дорозі. Не виключено, що подібне справді може трапитися, але подорож автостопом є не більш грізною ніж звичайна дорога на роботу. Адже небезпека чекає скрізь, а бути пильним треба завжди. Хоч я і так переконала, що легше потрапити в неприємності, якщо незнайомці звертаються до нас, а не ми звертаємося до незнайомців. Але ми і так боїмося, бо не знаємо на кого можемо натрапити.

Саме тому найбільший ворог автостопу –  страх. Він стає на шляху всіх майбутніх автостоперів. І це найважче. Ми відчуваємо тривогу і часто відмовляємося, бо боїмося, що поїздка стане для нас мукою. Але якщо все ж наважитися, тоді подорож приносить виключно задоволення. Звісно, лишається острах, що жоден автомобіль не зупиниться, але це, скоріше за все, неможливо. Завжди знайдуться дружелюбні люди, які поділяться своїми історіями.

Подорожувати автостопом можна як самому, так і в товаристві. Це однаково безпечно і має свої переваги і недоліки. Наприклад, подорожувати з кимось краще тим, що завжди можна поділити обов’язки. Не треба робити все самостійно, а якщо хтось стомиться, один може потримати речі або спіймати авто, поки інший буде відпочивати. Однак, мінусом є те, що водії більш схильні брати одного пасажира, аніж двох чи більше. Адже водії також іноді відчувають загрозу.

Можливість вирішувати все самому – це перевага подорожі без товариства.  Дуже важко узгодити всі деталі так, аби кожен лишився задоволений. О котрій виїхати, коли зробити перерву, якою дорогою поїхати і де зупинитися – кожен має іншу точку зору, і часто це може призвести до суперечок. А сперечатися під час подорожі не хочеться нікому.

Я і моя подруга Анна наважилися на автостоп, щоб переконатися, чи такий вид подорожі справді є безпечним. Першою нашою проблемою став вибір міста. Звісно, наші бажання відрізнялися. В кінці кінців ми обрали Львів, який знаходився на відстані 255 кілометрів від нашого дому.  Цілком достатньо, щоб перевірити. Пізніше ми зіткнулися з опором збоку наших батьків. Вони в будь-який спосіб намагалися нас відмовити. Для двох вісімнадцятирічних дівчат подорож, без сумніву, здавалася більш грізною. В певну мить ми піддалися, однак нам все ж вдалося переконати себе і близьких, що ми достатньо відповідальні. 

Ми вийшли з дому о шостій рано і вирушили до Рівненського кільця. Це було пізньою осінню, тому погода була холодною, і ми освідомили, що якщо не знайдемо підходяще авто, то добряче змерзнемо. Але чекати довелося не довго. Один з автомобілів зупинився. Водієм виявився чоловік, який мав біля п’ятдесяти років. Він відразу погодився нас підвезти.

 Спочатку нам було некомфортно, адже нас закидали питаннями, і робила це зовсім чужа людина. Однак, з часом чоловік почав здаватися дуже милим і цікавим. Він розповідав нам про своє життя. Також він розповів, що це вже не перший раз, коли він підвозить автостоперів.

Напруження повернулося, коли водій сказав, що має заїхати до друзів. Ми з Анною погодилися, оскільки нам не хотілося знову чекати на холоді.

Чоловік вийшов з авто і рушив маленькими темними вуличками. Тоді я вперше в житті пригадала, що десь у моєму рюкзаку лежить балончик з газом, який рік тому віддала мені матір.

Невдовзі чоловік зник в незнайомому будинку. Через п’ятнадцять хвилин він повернувся зі своїм другом, який сів поряд зі мною, хоч місце біля водія було вільне. Автомобіль стояв на місці.  Мені відразу пригадалися ось ті моторошні історії, про які так багато розповідається. Разом з Анною ми навіть встигли вигадати план втечі, а я – як дістатися до балончика з газом. Однак, двері відчинилися, і поряд з водієм сіла жінка. Як потім з’ясувалося – його дружина. Тоді ми з Анною справді відчули полегшення.

Автомобіль рушив далі. Жінка пригостила кожного печивом.  Майже всю дорогу нас супроводжували цікаві розмови на найрізноманітніші теми.

Через деякий час я заснула.  Сон тривав якісь кілька хвилин, а коли я прокинулася, Анна розмовляла з водієм. За виразом її обличчя, я зрозуміла, що щось не так.

 Виявилося, що ми їхали зі швидкістю 90 кілометрів на годину, а водій зовсім не тримав кермо. Окрім цього, він був повернутий обличчям до нас і не дивився на дорогу. Чоловік емоційно розповідав якусь історію, але і так було видно, що Анна нічого з цієї історії не чує – вона була надто вражена. Ремінь безпеки у водія теж був не пристебнутий. Не зважаючи на це, чоловік почувався впевнено і випереджав інші автомобілі, якщо це було необхідно.

З ним ми їхали майже всю дорогу. Коли він висадив нас в 30-ти кілометрах від Львова, ми з Анною міцно розсміялися, і не могли спинитися. Але як тільки нам вдалося заспокоїтися, ми спіймали наступне авто. Лише близько 60% водіїв – чоловіки, однак  не зупинилася жодна з жінок.

Натрапили ми на молодого водія, який розповідав про свого кота. Робив він це з таким запалом, що нам знову не вдалося стримати сміх.

У Львові ми чудово провели час і встигли оглянути всі місця, які планували відвідати.  Також нам пощастило потрапити на ярмарок. На все це у нас було два дні, тому ми затрималися в хостелі. Наступного дня ми могли виїхати вже в обід, але вирішили  відкласти поїздку до вечора, щоб переконатися, що подорож автостопом о пізній порі теж є безпечною.

На цей раз ми з Анною спіймали авто біля супермаркету. Зупинилося двоє чоловіків. Була майже двадцять друга, всі були стомлені, і ми їхали в цілковитій тиші. Я і Анна більше не хвилювалися. Попередній досвід показав нам, що немає чого остерігатися. Пізніше ми застопили ще одне авто і безпечно повернулися додому.

В такий спосіб ми перевірили надійність подорожі автостопом. Адже якщо автостоп був безпечний для двох вісімнадцятирічних дівчат, тоді він точно буде безпечний для інших людей. Звісно, завжди лишається певна небезпека, але вона є не настільки великою, як ми звикли її бачити. Крім того, автостоп – це найдешевший вид подорожі. Він не потребує великих коштів. Вирушити в таку подорож може кожен, а їхати в автомобілі з незнайомими людьми куди краще ніж їхати в автобусі або поїзді. 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 234


Ольга Копель