01.10.2015, 22:03
Хочу вчитися, та не хочу в школу…
Пролетіти на висоті восьмиста метрів над бурхливою гірською річкою, тримаючись руками за металеві троси – лише так діти з віддаленого району Колумбії можуть потрапити до школи. Захищатись від невимовної спеки під поодинокими деревами – таким чином змушені навчатися малюки в Африці, де приміщень для шкіл не вистачає. В Індії ж дітки з бідних сімей готові здобувати освіту, сидячи на землі просто під мостом. А на нашій Батьківщині, в зоні АТО, отримувати знання – нерідко означає ховатися від обстрілів та вибухів.

Пролетіти на висоті восьмиста метрів над бурхливою гірською річкою, тримаючись руками за металеві троси – лише так діти з віддаленого району Колумбії можуть потрапити до школи. Захищатись від невимовної спеки під поодинокими деревами – таким чином змушені навчатися малюки в Африці, де приміщень для шкіл не вистачає. В Індії ж дітки з бідних сімей готові здобувати освіту, сидячи на землі просто під мостом. А на нашій Батьківщині, в зоні АТО, отримувати знання – нерідко означає ховатися від обстрілів та вибухів. (Детальніше – на сайті www.miridei.com).

Коли перед цими дітьми та їх батькам постає питання: «Йти чи не йти до школи?», чому вони обирають «йти», навіть свідомо ризикуючи життям? Можливо тому, що для декого знання - чи не єдиний спосіб вирватися з кайданів бідності. А для інших – перш за все насущна внутрішня потреба, як повітря або вода. Адже допитливість, закладена в людській природі з народження, є не менш потужною рушійною силою, ніж інстинкт продовження роду чи самозахисту.

А тепер запитайте в першої зустрічної дитини, чи подобається їй (йому) ходити до школи. Я запитала. З моїх знайомих школярів, а їх є, як мінімум, сотня, знайшлася лише одна дівчинка з 8 класу, яка кожного дня з радістю поспішає на уроки. Для всіх інших – це неприємна необхідність, яку потрібно перетерпіти, як терплять кашель під час застуди. При чому всі вони – розумні, цікаві діти, кожен з своїми захопленнями, талантами, потенціалом. Чому ж відбувається такий парадокс? Жага до знань в дитини є апріорі, а от отримувати ці знання в школі - не хочеться. Чи не тому, що сучасна система освіти здатна швидше відбити будь-яке бажання вчитися, аніж задовільнити його.

У світі останнім часом все більше людей ставлять під сумнів ефективність інституту школи як такого. Багато хто навіть дозволяє своїм дітям не відвідувати цей заклад взагалі. Один з таких хлопчиків – американський підліток Логан ЛаПланте, який став всесвітньо відомим завдяки своєму публічному виступу на захист «хакерського навчання» (цей термін був започаткований самим Логаном). Суть «хакерського навчання» полягає в тому, щоб «зламати» стару систему освіти, як хакери зламують, наприклад, паролі на комп’ютерах, - таким чином, щоб створити якісно новий спосіб здобування знань. Здоров’я, щастя, творчість – це основні складові освіти хлопця. Він не відвідує традиційну школу, проте вивчає вдома математику, природознавчі науки, історію і письмо. Робить він це не способом «зазубрювання», а пізнаванням правил та істин на практиці, обираючи ті аспекти, які найбільше його зацікавлюють. «Якщо в тебе є мотивація вивчити щось, ти можеш зробити дуже багато за короткий проміжок часу самостійно», - каже Логан. Крім того, він займається спортом, правильно харчується, проводить багато часу на природі, практикуючи з інструкторами науку поводження і виживання в екстремальних природних умовах, а також бере участь у громадських організаціях. Разом з тим, Логан стверджує, що постійно почуває себе щасливим і здоровим, і таким мріє бути в майбутньому. Чи не цього хоче кожен батько і мати для своєї дитини?

Як на мене, доцільно було б ще включити в цю «хакерську освіту» хоча б елементарну підготовку хлопчиків – до майбутньої ролі глави сім’ї та батька і, відповідно, дівчаток – бути хорошими дружинами та матерями. Адже найчастіше люди, які вирішили одружитися, виявляються абсолютно не готовими до подружнього життя, що нерідко призводить до розпаду сімей. Чому б не готувати їх до цього в школі?

Популярний блогер та автор кількох книг Джеймс Алтучер також дозволяє своїм дітям навчатися вдома. Він виділяє кілька причин, чому для нього «школа була психіатричною лікарнею». Серед них:

- Купа непотрібних фактів: дитину вчать не мислити, а зубрити;
- Перфекціонізм. В школах прославляють за п’ятірки та карають за трійки;
- «робота» дитини з 7 часто аж до 22 год., у сидячому положенні.

А й справді, скільки відсотків вивченого матеріалу ми пам`ятаємо через, скажімо, 10 років після отримання атестату? А скільки з них нам знадобилися в житті? - Критично мало. Тоді навіщо впихати в дитячу голівку стільки непотрібної і не всім цікавої інформації? Чому б не дати дитині спочатку базові знання та навики, які допомогли б сформувати кругозір, а потім витрачати її час на опанування тільки того, що їй цікаво і потрібно?

В деяких країнах система освіти наближається до цього розуміння. У початковій школі Франції, наприклад, при вивченні дисципліни акцентується увага на її корисності, практичному значенні. Є предмет "вправи в спостереженні", де діти повинні описати те, що вони бачать у повсякденному житті та встановити зв`язки між об`єктами (це - мінерали, рослини, тварини, продукти людської діяльності, знаряддя праці і т.д.). Подальший етап навчання має систему предметів за вибором. А вже в коледжі програми поділяються за рівнями: полегшений, звичайний і поглиблений – на вибір учня.

Що ми маємо натомість в українській школі? – Абсолютну зрівнялівку, коли всі повинні вчити однакові предмети з однаковою інтенсивністю і в однаковому темпі. Мабуть, так зручно системі – рівняти всіх під одну гребінку, придушувати будь-які прояви індивідуальності. Адже це сприяє тому, що людиною стає легко керувати. Та це вже інша тема.

Українська освіта йде в Європу, проте замість покращення якості навчання, ми лише збільшуємо його тривалість: в наступному 2016 році українські школи перейдуть на 12-річну навчальну програму. Про це в ефірі ICTV заявив міністр освіти і науки Сергій Квіт. Додатковий рік «цікавих» занять. А що ж з якістю? У вже згадуваній Франції, наприклад, в початковій школі не задають домашнього завдання. В Україні ж, для порівняння, на самостійне опрацювання відведено стільки матеріалу, що учні вимушені купувати ГДЗ (Готові Домашні Завдання) та ходити до репетиторів, аби не відставати від програми. Крім того, страждає і здоров’я: просидівши півдня в зігнутому положенні в школі, дитина приходить додому і... продовжує сидіти за столом у тій же позі «зю».

Стосовно фізичного та фізіологічного аспекту школи, відомий народний лікар Євгеній Комаровський таким бачить «здорове» навчання:
«Найактуальніше – режим рухової активності. Щоденний спорт. Все, що можна вчити не в класі, – вчити не в класі. Поганої погоди не буває – буває поганий одяг. Зменшити навантаження, щоб виконання домашнього завдання потребувало не більше години часу, і було б можливим без допомоги батьків. Оптимізація харчування, забрати солодкі напої. Чітка і зрозуміла політика стосовно гаджетів – «максимум дві години екранного часу на добу». Ніяких моторошних портфелів з купою книг. Оптимізація параметрів повітря в класах. Система профілактики ГРЗ. Шкільна медицина та вакцинація. Уроки невідкладної допомоги. Основи безпечного навколишнього середовища. Контрацепція та ще багато іншого, не менш важливого, ніж тригонометрія та зоологія безхребетних.»

Не можу оминути увагою і ще одну болючу тему – фінансову. Щоб тільки підготувати дитину до 1вересня, середньостатистичний рівнянин чи мешканець області цього року витратив щонайменше 4 тис. грн. І це не враховуючи подальших витрат на підручники, ремонт, миючі засоби і т д., які продовжуватимуться весь рік. Щодо підручників: оскільки їх в бібліотеках катастрофічно не вистачає, то багато з них доводиться купувати. Таким чином видавництва заробляють мільйони, а то й мільярди з кишень батьків. А з переходом на 12-річку ці суми ще збільшаться. Мимоволі закрадається думка: а чи не стане один додатковий рік навчання в школах для корупційних видавництв та інших структур перш за все чудовим способом зробити свої гаманці ще товстішими?

Та все ж, не зважаючи на численні недоліки і недолугості традиційної освіти, маленькі дослідники у всьому світі продовжують ходити до школи, навіть попри ризики для їх життя. Бо в них живе любов до знань. Цю любов не так легко вбити навіть кулями, а не те що поганими оцінками. Саме ця любов дає їм сміливість, силу і допомагає кожного дня долати височезні прірви та інші смертельні небезпеки. Любов і страх – тільки ці два почуття стоять за всіма людськими діями. Всі інші почуття – лише похідні від них. Так вважає американський письменник Ніл Уолш. Про це він написав у своєму бестселері «Бесіди з Богом».

Згадуючи свої шкільні роки, я розумію, що вчитися мене примушувала не любов, а здебільшого страх. Страх зробити помилку, отримати погану оцінку, «впасти» в очах вчителя, батьків, бути гіршою в класі. А потім – погано скласти іспити, не вступити до омріяного вузу, не досягнути статусу в суспільстві. Як результат – процес навчання давався важко. Я багато вчила через силу, обираючи пріоритетним не те, що мені подобалось, а те, в чому була слабкішою. Більшість часу я проводила за роботою, від якої не відчувала себе щасливою. Любов до знань, зароджена в мені з утроби матері, витіснялася страхом. Та все ж вона жила і досі живе. ЇЇ не вбити. Але скільки часу з дитинства втрачено на непотрібне…

Оглядаючись назад і згадуючи свої відчуття в той час, я думаю про те, що чекає на мою дитину. І молюся, щоб знайти спосіб прищепити своєму синові саме любов до знань, а не страх, щоб зацікавити його, а не відбити охоту, і щоб не заважати йому мати щасливе дитинство, здорову юність, повну нових відкриттів і радісних емоцій.

Дай Боже, щоб найближчим часом усім дітям в Україні, як і в світі, школа відкривала дорогу в цікаве широке життя, а не в одноманітне нудне існування.
 

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 899


Леся Лукашик