30.07.2017, 18:59
Болить нерозуміння!
Дружба вимірюється можливістю розуміти іншого у радості та горі, у пошуку себе. Але не завше вдається зберегти та пронести її крізь усе життя.

 Так трапилося, що цей блог став таким собі майданчиком для висловлення часто надто емоційних думок. Хоча мудрі люди й знавці різних медіабезпекових технологій не радять того робити, але, гадаю, власний блог на те і власний, аби часами писати на ньому про наболіле, а саме про звуження кола спілкування й болюче  розчарування у «дружбі».

Повернувшись із навчального проекту, вирішила поділитися думками й емоціями з подругою. Як виявилося, зробила це марно, адже «у моєму віці, людина має перейматися лишень заробітками, пелюшками та борщами, а різні там навчання, літні школи, семінари – то ігри для неприкаяної малечі». Трохи раніше від іншої екс-подруги почула ще й тезу про те, що «по-європейськи толерантні семінари – не пасують дорослій жінці, й час уже думати про речі серйозніші. А ще, що вивчення міжкультурних комунікацій, релігійного розмаїття, інформаційних воєн та різних інших дивностей не сприяє утвердженню у власній свідомості патріотичних та релігійних цінностей (!)».

Ймовірно, варто було пропустити ці фрази повз вуха, далі робити своє, якби не було образливо через відсутність елементарного розуміння з боку співбесідників і мудрого ставлення до того, що Бог кожному дає в житті вибір власного шляху. Для когось це і є постійна самоосвіта та широке спілкування із представниками різних віросповідань, етносів та націй, різних ціннісних та інтелектуальних систем. Бо без цього спілкування складно розуміти світ, себе у ньому, чітко уявляти, чим саме займатися, пізнавати кожне Боже творіння й усвідомлювати власну місію.

Мені неймовірно пощастило, що ці пошуки підтримує моя родина. Нині вкотре усвідомила, що саме родина – це і є те, місце, де по-справжньому можна відчути любов, дружбу, підтримку, віру та опору. Не завше і не все гладко, у кожного ж бо свої характери та світогляд, але, мабуть, лише рідні можуть знайти терпіння максимально толерувати те, що робиш. Хай навіть не завше будуть згодні, але тоді промовчать, а не критикуватимуть чи звинувачуватимуть.

Сумно, що ті, кого вважаєш друзями, не хочуть чи не можуть зрозуміти, чому маєш ті чи інші інтереси.

Cумно, коли варто виправдовуватися за вчинки, які не несуть жодної загрози комусь, не можуть створювати дискомфорту, хіба лишень, якщо вважати за дискомфорт дещо інший стиль життя. 

Завжди була переконана, що будь-яку пізнавальну діяльність варто тільки заохочувати. Чого б вона не стосувалася, чи то вивчення інших культур чи то спортивних захоплень, колекціонуванням нетипових предметів. Головне, аби людина була зайнята справою, яка їй до душі. Якщо ця справа не суперечить релігійним чи морально-етичним нормам, то чому за неї засуджувати іншого, дорікати?! Взагалі, який сенс у тому, аби вказувати іншій людині, як саме їй жити?!

Жодної набутої матеріальної цінності людина до іншого виміру не забере. Душа відлетить хіба із отриманим комунікативним та моральним досвідами. 

Якщо декларуємо категорії дружби, то, можливо, варто бодай пробувати чути не тільки себе, визнавати не лише свій стиль життя?!

Даруйте, якщо когось цим дописом образила. Імен не називала, завдати неприємностей не хотіла.

Болить нерозуміння!

ПЕРЕГЛЯДІВ: 270


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".