21.12.2016, 14:01
Більшовицька кара для кухаря та стрільця УПА з Рівненщини

Тієї ночі у селі Дроздів, що на Рівненщині, до рук НКВД потрапило двоє. Їх затримали поодинці, обшукали, проте нічого забороненого не знайшли.

Про затримання начальник Тучинського районного відділу НКВД капітан Сєліванов повідомив Управління НКВД Рівненської області, написавши у спецповідомленні:

«Доповідаю, що, активізуючи ліквідування окремих дрібних груп УПА, Тучинський РВ НКВД за відомостями агента «Енея» з’ясував, що в селі Дроздів перебувають два бандити, які прийшли із сотні <…>.»

До села негайно ж виїхала бойова група Тучинського НКВД, яка й затримала цих двох осіб, що їх Сєліванов назвав «бандитами». Обоє були мешканцями села Дроздів Тучинського району Рівненської області:

Лежнюк Іван Павлович, 1915 року народження, за професією чоботяр, одружений, батько двох дітей;

Єфимчук Макар Іларіонович, 1916 року народження, працював у власній господарці, неодружений. Батьків не мав – померли.

Не зволікаючи, 01 вересня 1944 року, щодо затриманців порушили кримінальні справи й розпочали слідство. Як запобіжний захід обрали утримування під вартою.

 

Під час допитування Іван розповів про себе:

- <…> 1940 року в нашому селі зорганізували колгосп, де я працював конюхом до 1941 року. 1941 року мене завербували на ловлю риби до Керчі, де я пробув до весни 1941 року. Після цього приїхав додому і жив удома, господарював та ловив рибу, – зазначено у протоколі допиту від 01.09.1944.

Перегодом Лежнюк І.П. потрапив до лав Української Повстанської Армії, де отримав псевдо «Певний». Зокрема, служив кухарем у сотні «Левадного», яка дислокувалася біля села Матіївка Тучинського району. Був озброєний гвинтівкою, однак, згідно з матеріалами слідства, брати участь у боях з радянськими збройними підрозділами йому не довелося.

Під час допиту, що відбувся 13.10.1944, розслідував відділу ББ УНКВД Рівненської області молодший лейтенант держбезпеки Шахов запитав Лежнюка:

- Які задачі ставила сотня, в якій ви перебували?

- Сотня «Левадного», в якій я перебував, ставила як задачу збройним шляхом вести боротьбу з радянською владою за створення «самостійної України», – вписано відповідь Івана до протоколу допиту.

Подібним чином просувалося й слідство щодо Єфимчука М.І., який під час допитування, зокрема, розповів:

- <…> після того, як було зокуповано Тучинський район, зокрема, село Дроздів, 1943 року німці розстріляли мого брата Аксена, який того часу мав зв’язок з бандою УПА <…>. <…> другого брата Єфимчука Михайла, котрий перебував у банді УПА в сотні «Трясила», убито під час бою з частинами Червоної армії у березні 1944 року в Матіївському лісі, – вписано покази Єфимчука М.І. до протоколу допиту від 01.09.1944.

Разом з братом у лавах УПА перебував і Макар, маючи псевдо «Комар». Спочатку його зарахували до сотні «Недолі» (Трохимчука Степана Климентійовича з Тучина – моя прим.), а згодом перевели до сотні «Трясила». Місцем перебування для обох сотень служили Пустомитівський і Матіївський ліси Тучинського району. На озброєнні  Єфимчук М.І. мав гвинтівку.

«Комар» також брав участь у тому бою, в якому втратив брата. А після бою Макар повернувся додому.

- Мій рідний брат Михайло був членом ОУН, він мене загітував вступити до так званої УПА, щоб воювати з радянською владою за Самостійну соборну Україну, він мені пояснював, що коли буде розбито німця і виженемо з України совітів, то буде добре життя для українських людей. Я його послухав і вступив до банди УПА. Спочатку я перебував у сотні «Недолі», а потім мене перевели до сотні «Трясила», – записано далі в протоколі допиту від 01.09.1944.

- Розкажіть, значить, Ви, як і Ваш брат, бажали воювати з радянською владою?– запитав заступник начальника Тучинського районного відділу НКВД старший лейтенант міліції Каліченко.

- Так, я бажав воювати також.

- Які завдання покладали на сотню «Недолі», а також на сотню «Трясила»? – цього разу, 12.10.1944, запитав розслідувач відділу ББ УНКВД Рівненської області молодший лейтенант держбезпеки Шахов.

- Як на сотню «Трясила» так і на сотню «Недолі» покладали завдання збройним шляхом боротися з радянською владою за створення «самостійної України», – записано відповідь Макара Іларіоновича.

Загалом слідство щодо звинувачування Лежнюка І.П. та Єфимчука М.І. не було довгим – у другій декаді жовтня 1944 року його вже завершили. Тобто тривало воно неповних півтора місяця. При цьому звинувачення побудували виключно на показах самих же звинуваченців, не допитавши жодного свідка. У такому вигляді справи й передали для розгляду у судовому засіданні.

15 листопада 1944 року Військовий Трибунал військ НКВД Рівненської області у складі головувальника капітана юстиції Біленко, членів – лейтенанта Мартиненко і молодшого сержанта Педояна та секретаря молодшого лейтенанта Станкевич, розглянув справу щодо звинувачення Лежнюка І.П., визнав його винним у зраді Батьківщини і на підставі статті 54-1а Кримінального кодексу УРСР засудив до найвищої кари – розстрілу, й сконфіскування майна.

Одначе 27 грудня 1944 року розстріл замінили на 20 років каторжних робіт.

Не забарилася радянська влада й з сім’єю Лежнюка І.П. – дружину Надію Омелянівну, 1919 р.н., та їхніх малолітніх дітей, Миколку й Катеринку, восени 1944 року виселили у віддалені краї СРСР.

А от розгляд справи щодо звинувачення Єфимчука М.І. змушені були відкласти двічі. Адже, не могли знайти куди його поділи. Із обох в’язниць міста Рівного (№ 1 та № 4) повідомляли, що такий бранець, як Єфимчук Макар Іларіонович, у них не перебуває.

Зрештою, Єфимчука усе таки знайшли. Суд над ним відбувся 28 грудня 1944 року у приміщенні в’язниці № 1 м. Рівного. Військовий Трибунал військ НКВД Рівненської області у складі головувальника капітана юстиції Біленко, членів – старшого сержанта Павловського і молодшого сержанта Купріна та секретаря Єфрусі, також визнав Єфимчука М.І. винним у зраді Батьківщини і засудив до розстрілу й сконфіскування майна.

Дальші події склалися так:

25.01.1945 – розстріляли Єфимчука М.І.;

17.10.1945 – у Норильських таборах Красноярського краю помер Лежнюк І.П.

На сьогодні згідно з висновками Прокуратури Рівненської області Лежнюка І.П. та Єфимчука М.І. зреабілітовано. Тобто визнано необґрунтовано засудженими.

  

 

Використані джерела:

1.    УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис № 15/12.

2.    УСБУ в Рівненській області, справа П-8750.

3.    УСБУ в Рівненській області, справа П-13808.

4.    ГУНП в Рівненській області, справа № 8684.

Примітка. Під час писання цієї статті намагався дотримуватись вимог стандарту: «Культура авдиторного мовлення. Частина 1. Слововживання відповідно до українськомовного способу мислення. Ст. ДА 10.003-2011

 

 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 324


Іван Мельник
Нехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо! ivavolm@gmail.com