15.12.2015, 14:08
Біла Ворона
Вистава «Біла Ворона» не може залишити тебе просто байдужим. Вона стрепехне тебе, що аж пір’я полетить. Й ти опинися у вихорі людських емоцій. Величезна макроісторія людства, суспільства, народу – це все що лишається у суспільній меморі. А доля людини якось губиться, бо людина стражденна, вона слабка, вона постійно бореться, постійно борсається у суспільній трясовині. «Біла ворона» – це показ глибини мікроісторії Жанни д’Арк, яка відрізняється від макроісторії французького суспільства.

Вистава починається з цікавих думок про жінку. «Дівча помре, щоб народилась жінка». На перший вимір виносяться переживання юнки, яка кохає, яка жадає, яка боїться. Ця трепетно-солодка мука, яка має перетворити дівчину у жінку. «Не поспішай, Любий, ще хвилинка…» З одного боку, є консервативні погляди на любощі до весілля, а з іншого – кохання не має перед собою заборон. Кохання – це як релігія, хоча ні: воно святе, але порочне. Дівчина сумнівається у своєму виборі, вона звертається з молитвою до святих. Вимальовується цікавий образ коханого чоловіка, який не так, як кохана, відноситься до дошлюбних зносин. Йому зовсім ні до чого ці всі заморочки, проте кохання до жінки змушує чекати. Не даремно говорять, п’яному море по коліна. А якщо людина сп’яніла від кохання? Тоді вона може все: чекати стільки – скільки треба. «Кожне дівча, наче свіча плаче, коли стати жінкою треба. А після сльоз, як після гроз, чиста душа віддзеркалює небо…»

Наступний образ постає Війни. Клич Війни: «На коліна!» Попередню ремарку веселощів, любощів, народного гуляння перекреслює страх, сльози, відчай людей. «Боже! З ким ти: чи з ними, чи з нами?!» Ніхто не вірить уже містичним легендам про діву, яка порятує Францію, бо розпуста не така містична, як легенди, вона більш реальна. Голос Жанни з натовпу: «Я –Діва!». Ніхто не вірить. Це дивно, чи неймовірно.

Попереднє дійство перериває наказ «зверху» про вседозволеність воїнам у поводженні з жінками. Англійським воїнам та бургунцям  усе робить дозволено, щоб викорінити легенду про діву. «Гвалтуйте весело дівиць!» Щоб зберегти свою славу Жанна вбиває воїна. Вона кається, як людина, яка вперше вбиває, яка мучиться першою смертю заподіяною собі подібному. «Боже, прости гріх тяжкий… Змий кров з долонь моїх, він брат комусь і син…»

Харизматична, сповнена надій, впевнена у силі, впевнена в молитві Жанна організовує людей. «Народ стає юрбою, коли не має мети перед собою». Жанна показує мету, очолює юрбу, залишає коханого, бо «дорожче любові є свобода».

Жанна коронує короля Карла. Вона покладала великі сподівання на короля як на союзника до свободи, до перемоги. Проте, відразу король відмежовує Жанну : «Не забувай, тепер я – король!» Пригнічений, у відчаї спадкоємець стає пихатим, всесильним правителем. Пропонує Жанні гроші, визнання, аби відчепилася вона.  Дівиця не хоче нічого. «Ти бідна – не хоч будь багатою, мужичка – не хочеш будь знатною». Не має меж для здивованості та гніву короля, що людину не можна купити грошима чи славою. «Ти звик, що все у цьому світі продається… Я – народ, мені нема ціни!»

Нескорена Жанна ослухалась короля й не повернулась у рідне містечко. Гордість Жанни повела її далі у похід. От якби тільки не зрада того ж самого короля та його підданих! Жанну арештовують й продають на майдані. Постає цікавий образ ринку на майдані. Сюди-туди снує люд. Тут, на базарі, все продається: і люди, і душі. Ото тільки ціна, проте коли-небудь й вона визначається на око. «Продана!»

Відчай покинутої людини. Знову на дні безнадії Жанна звертається до Бога. «Мовчання дає благословення для зла, зради та брехні… Спопели мене очима, але скажи, що я вчинила, скажи хоч півслова – у чому каятись мені!».  Жанна обдурена  священиком дає показання, вона готова визнати себе єретичкою «щоб відчувати радість материнства й кохання мить!». Проте, коли дізнається, що замість неї буде страчена повія, не погоджується на таку авантюру. Цікаві роздуми шльондри, котра хоче, взявши спокуту таким чином, очиститися. «Така ж дочка Вітчизни, як і ти. Розтринькала душу й тіло, та жодного не зігріла любов’ю… Життя я тобі віддаю – це варте імені» - «Ім’я мені дорожче!», - тим самим Жанна підписує свій вирок.

Знову юрба і натовпи народу. Ті ж люди, які спочатку кричали славу Жанні, тепер плюндрують її ім’я. Оте ім’я, що за все їй дорожче. «Всюди крики й пересуди, люд зібрався на майдані!» Людям цікаво подивитись, цікавість надкушує їхні душі. Людям треба хліба і видовищ! Людям не важливо, що було вчора, люди живуть сьогодні, а сьогодні у них свято видовищ та страти. Пані Війна недаремно ж говорить: «Старайся бути тихим й непомітним, а то метеликом на вогнищі згориш!». Остання гордість Жанни, зібрана в слова прощання: «Прощай моє життя молоде та сиве! Королю мій прощай, як я тебе прощаю. Іду на страту я щоб , народ сліпий, прозрів ти…»

Оце і все. Хоча ні. Ще багато образів мною неописані та жодної пісні для вас не заспівано. Усе, що найбільше мені запам’яталося, написала для Вас. Вирази із вистави майже точні з пам’яті, а увагу звернула лиш на те, що бачила. Бо кожен бачить те, що лиш може бачити своїми очима. Переглядайте виставу із задоволенням у Рівненському українському музично-драматичному театрі. Це прозвучало не на правах реклами.

ПЕРЕГЛЯДІВ: 512


Новак Юлія
Нехай душа не буде посудиною, з якої можна їсти чи в яку можна плювати. Хай буде цілим Всесвітом, який не можна обійняти.