03.04.2017, 00:05
Бажаючи подобатися соціуму, втрачаємо здатність довіряти
Найвищий пілотаж спілкування - вміти довіряти одне одному та собі. Полохливій птасі довіри складно існувати у світі позірної матеріальної конкуренції. А відпустивши птаха довіри у світи, його тяжко повернути до себе.

 Людина – істота соціальна. Надто у нинішньому глобалізованому світі. Якби ми не уникали спілкування, цілковито відгородити себе від оточення майже не вдається.

Величезна кількість контактів змусила нас відчувати смак життя переважно за матеріальними показниками. «Повноцінно живий» ти, якщо маєш машину останньої моделі, регулярно постиш фото із найдорожчих курортів, п»єш та закушуєш заморськими делікатесами, при цьому періодично постиш селфі, як бив поклони. Поза тим у реальності можеш ще й бути ображеним тираном, бо ж якийсь френд цілком може перевершити твої кількісні надбання.

Постійне бажання бути включеним у всі суспільні процеси, бути на хвилі соціального успіху краде час, який деколи варто присвятити спогляданню навколишнього світу та себе в ньому. Спогляданню осмисленому, зваженому, з урахуванням того, чи змінився ти за прожитий день, та як саме ти змінився, і чи зміни ці вплинули на твоє спілкування з оточенням.

Людина – істота недовірлива. Погоня за кількісними показниками соціальної успішності нерідко призводить до втрати контакту із найближчим оточенням, відсутності однодумців у колі свого щоденного спілкування. Тоді конфлікти з оточуючими розгораються навіть через побутові дрібниці: не помиту чашку, голосну музику, залишену в неналежному місці газету.

Через невміння, небажання слухати іншу людину, або, як кажуть словесники, порушену комунікацію втрачається можливість дійти певного рішення не лише  через позицію «я», а через «ми», втрачається цінний дар довіри.

Сама ж довіра – специфічний стан, такий собі психологічний гомеостаз, коли нічого і ніхто навколо не викликає агресії, коли є відчуття впевненості у власному слові, власній позицій, у слові та позиції того, хто тобі дорогий, коли ти відпускаєш ситуацію і не намагаєшся контролювати щосекунди дії когось, коли можеш миритися з вибором іншого.

 Спостерігається  такий феномен рідко.  Бо ж довіра – полохлива та хитка. Втратити відчуття реальності і вимагати від іншого цілковитого підпорядкування – так типового для сучасної системи спілкування. А от зуміти відмовитися від тотального контролю, то мабуть, величезний дар та неймовірна благодать. 

ПЕРЕГЛЯДІВ: 353


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".