30.01.2017, 13:02
Аби було з чого подивуватися
Вислів «Розуміти іншого» може набувати загрозливих обрисів, якщо із розумінням починаєш перебирати на себе чужі проблеми.

 Цікавою для аналізу є така риса українського народу, як родичання. Історично склалося так, що для українців велика сім»я довго мислилася, як економічно виправданий спосіб вижити, провадити господарку, чи то пак вести сімейний бізнес. Не завше правда це вдавалося здійснити мирно. Часто великі родини передбачали обов»язковість великих конфліктів з малої причини. Тут пригадується класична повість Нечуя-Левицького  «Кайдашева сім»я».

У такому контексті родичами  називаємо людей, з якими маємо певну кровну спорідненість, а отже, дозволяємо їх бути невідємною частинкою нашого життя-буття.

Буває, що людина, не маючи особливо великої родини, але будучи істотою дуже соціальною, починає це родичання переносити на дружні чи навіть виробничі контакти. Подруги, які наче дві, друзі, які щиро братаються, завжди та всюди разом. Рожева та солодкава картинка, оспівана поетами й покладена на меланхолійну музику. Навіть на ґрунті православної традиції явище знайшло своє відображення в кумуванні. Коли до таїнства хрещення батьки немовляти запрошують долучитися близьких друзів, долучаючи їх до того сакрального світу родини.

Здавалося б все гаразд, торжествую порозуміння та взаємна злагода, але… Не було б у світі гармонії, якби світло не змінювало темряву, а рожеві кольори з часом не сірішали.

Одного прекрасного моменту виникає ситуація, котра закриває сонце хмарами і вносить розлад в ідеальну картину вічної дружбо-любові. Стається дражлива подія, яка змушує когось битися головою в стіну, вкриватися рясними сльозами і шукати поради-порятунку в того, кому довірено статус кращого друга/подруги. І не дай Боже, тій людині не виявити розуміння, яке може банально полягати у перенесенні на нещасного відповідальності за власні фейли і трабли. З цього моменту «вірний товариш і соратник» чи «бойова подруга днів моїх суворих» має стати носовичком для втирання слізок, опікуном, який вирішить усі на світі проблеми і знову змусить сонечко засяяти. При цьому проявляти власні слабкості, озвучувати власні прикрощі просто не випадає.

І стає «вірний товариш» чи «бойова подруга» всесвітнім рішалою, аж поки не втямить, що розуміння іншого – це часто переживання подібної ситуації самотужки, без порад чи рекомендацій іншого. Бо власне життя на те і власне, щоб слухати, аналізувати й робити власні висновки, не копіюючи когось.

Книгу життя кожен пише самотужки,а тому іншого треба поважати, жаліти, але краще іноді не до кінця розуміти. Принаймі буде з чого подивуватися…

Вікторія-Ніка Назарук

ПЕРЕГЛЯДІВ: 217


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".