29.05.2016, 23:48
А що знаємо про кримських татар і чи знаємо бодай щось?!
«Хто не знає свого минулого, той не гідний свого майбутнього» — ці слова Максима Рильського можуть слугувати девізом у значній кількості ситуацій, коли йтиметься про ставлення пересічного українця до власної історії. Ми можемо стати всесвітньо відомими винахідниками, дослідниками, першопрохідцями у будь-якій галузі, але незмінною умовою того є знаходження поза власною Батьківщиною, далеко від своїх коренів, часто без розуміння того, ким ми – українці, насправді є. Але зараз йтиметься не про багатоликих і багатостраждальних нас. Хочу поділитися із читачами кількома міркуваннями про ще один етнос, історія якого хоч і тісно вплетена в українську канву, проте часто теж лишається для нас закритою і незрозумілою. Пропоную кілька власних досвідів пізнання цікавого світу кримських татар. Тим паче, що перемога на Євробаченні Джамали актуалізувала кримськотатарське питання навіть для тих, хто про такий етнос нічого не чув.

 Пропоную шановній аудиторії поміркувати разом над питаннями, що стосуються сприйняття представників кримськотатарської спільноти. 

Досвід перший: кіношний.

У колі моїх друзів є чимало зацікавлених історією. Тож, появу на телеекранах  фільму Ахтема Сейтаблаєва «Історія одного народу: Хайтарма» важко було пропустити. Переглядала цю стрічку кілька разів, попередньо прочитавши чимало відгуків у ЗМІ. Єдине, що хотіла б зауважити з цього приводу зараз: таких стрічок нам і бракує, аби мати бодай приблизне уявлення про усі спільноти, що проживають на території України. Можливо, тоді стане менше білих плям і, ми свідоміше ставитимемося до тих, хто проживає у такому дражливому регіоні, як Крим.

Досвід другий: громадський.

У 2014 році у Рівному татарська спільнота публічно заявила про себе, вийшовши на травневу демонстрацію на центральній площі міста. Лунали гасла, люди несли прапори, із гучними заявами про дружбу й підтримку між усіма спільнотами виступали представники міської влади. Йшлося про потребу активнішого ознайомлення з історією кримських татар. Проте активність і завершилася озвученням згаданих мессиджів.

Досвід третій: суто жіночий, але від того не менш серйозний ))

Певний відгомін теми виник також під час знайомства із кримською татаркою, яка на початку 2000-х поїхала навчатися до Білостоку, згодом там і залишилася, заснувавши невелику дизайнерську майстерню. До того дівчина 18 років прожила в Ялті. Особливо теплих спогадів про батьківське місто у неї, на жаль, не лишилося. Очевидно, це було зумовлено непростою ситуацію в родині, адже рідні не  підтримували прагнення Ельвіни (так дизайнерка іменує себе зараз) до європеїзації. По суті дівчина втекла з дому, щоб мати змогу займатися омріяною справою. Про свою етнічну приналежність згадала, коли вирішила заснувати на чужині власну справу. Практично усі сукні дизайнерки неодмінно мають окремі татарські атрибути: широкі рукави й масивні пояси. На момент нашого спілкування з Ельвіною вона щиро сумувала за Ялтою, родиною (яка, до слова, так і не пробачила втечі дівчини) і за тим, що не достатньо вивчала власні традиції, бо глибше розуміння їх дуже б придалося під час розробки дизайну суконь. Адже білостоцьким модницям прийшлися до смаку довгі пишні сукні із широкими розшитими поясами.

 Досвід четвертий: науковий.

Нещодавно у видавництві «Комора» вийшла книга відомого сходознавця, науковця з Острозької академії – Михайла Якубовича «Філософська думка Кримського ханства». По суті, у своїй царині ця книга на сьогодні єдине системне дослідження релігійно-філософської спадщини Кримського ханства 15-18 століть. Уважне студіювання книги, зокрема розділу другого – «Зародження філософської думки в золотоординському Криму» може чимало пояснити у непростому для розуміння українця світогляді кримських татар, а, може, навіть дасть певні відповіді на питання, чому ж Крим ніяк не можуть поділити, й, чи є сенс у його територіальній приналежності до певного існуючого державного утворення взагалі. 

Досвід пятий: експертний і вагомий.

Нещодавно до Острозької академії (вперше за останні 450 років) завітав муфтій мусульман України, поважний шейх – Саїд Ісмагілов. Серед іншого зачепили й тематику Криму та його етнічного населення – кримських татар. На думку шейха Саїда, проблема Криму лежить, зокрема, й у площині не врахування державницьких прагнень кримськотатарського етносу під час політичних баталій. Півострів постійно стає предметом територіальних торгів, про людей натомість не йдеться. На материковій Україні кримськими татарами перейнялися тоді, коли останні заговорили про підтримку українського вектору у плані територіальної належності півострова, активно долучилися до військової оборонної кампанії проти російських інтервентів, до волонтерських рухів. Очевидно, що цього мало. Саїд Ісмагілов наголошує на потребі популярних досліджень з історії та культури кримськотатарського народу, проведення громадських дискусій з цього приводу. Це сприятиме, як налагодженню внутрішнього діалогу, так і кращому розумінню того, яким же є дійсний Крим, і хто має законне право визначати вектори його розвитку.

Певні потуги у напрямку акцентування на історії кримських татар здійснює Міністерство інформаційної політики. Значною мірою ініціатива медійних проектів, які з’являються у ЗМІ, належить заступниці міністра інформаційної політики України – Еміне Джеппаровій. Результативність представленості у ЗМІ відповідної тематики стала предметом дискусій під час Львівського медіа-форуму. Сподіваймося, що медійна підтримка тематики принаймі дасть відповідь на питання: хто живе з нами поруч. І кримські татари уже не будуть для українця «terra incognita», як пише пані Еміне у своїй колонці на «Українській правді».

 Вікторія-Ніка Назарук

ПЕРЕГЛЯДІВ: 435


Вікторія Назарук
Викладач кафедри журналістики НУ "Острозька академія". Переконана, що " у світі не буває нецікавих подій".