09.08.2016, 21:42
Йти чи не йти... у державну поліклініку?
Говорити про нашу українську медицину можна довго й нудно. У своєму блозі хочу відобразити свою історію про двох окулістів, двох ендокринологів та двох стоматологів-хірургів.

Почну здалеку... Пам`ятаю, як у класі п`ятому зайшла до звичайнісінької сільської бібліотеки і взяла з пильної полиці художню книжку. Мою першу в житті художню книжку. "Старик Хоттабыч". І відтоді все почалося. Я читала, як то кажуть "взахльоб", все що потрапляло до рук з художної літератури. Я дорослішала, а пристрасть до книг зростала разом зі мною.
Пам`ятаю, як читала Гаррі Потера. Пізній вечір, майже під крики мами вимикаю світло і роблю вигляд, що сплю. Та де там? Накриваюся ковдрою, дістаю маленький ліхтарик і читаю. А стільки ще такого було. І лежичи, і стоячи, і в громадському транспорті читала.
Плоди почала пожинати у старших класах школи. Вже в одинадцятому, сидячи на передостанній парті, писанину на дошці я бачила розмито. Тоді сходила до лікаря і вона сказала, що можна носити окуляри, але це по-бажанню. Тобто, великої проблеми вона в тому не побачила. Ну ок. Я купила окуляри і почала сором`язливо одягати їх на уроках. Потім в університеті теж час від часу носила окуляри. Потім якось зір трошки покращився і я перестала їх носити.
Десь рік тому я знову відчула дискомфорт через свій зір. Важко було розрізнити номери маршруток, цінники в магазині, та й обличчя людей були трохи розмиті. Тоді я знову купила окуляри і почала носити щоденно. В них я бачила все чудово. І продовжувала читати. Але до читання додалася ще постійна робота за комп`ютером. Була якась надія, що зможу ще колись ходити без окулярів і розуміла, що потрібно навідатися до окуліста.
Нагода трапилася на початку липня. Тай потреба була вже госта - я почала помічати, що очі від читання чи глазіння у монітор почали різати, такий собі "ефект піску в очах". І я наважилася йти до лікаря.
Думаю, як і в багатьох людей (українців), довіри до лікарів у мене не було. Тож я одразу для себе вирішила, що відвідаю кілька офтальмологічних кабінетів. За порадою знайомої я звернулася до окуліста рівненського тубдиспансера. Перше, що мене здивувало, це те, що в одному кабінеті сиділи два лікарі - окуліст і, пардон, гінеколог. А вже потім загальний стан диспансеру загалом. Сказати, що там занепад страшний - це нічого не сказати. Жахливі умови як для пацієнтів, так і для самих лікарів. Здавалося, що останній ремонт там робили ще коли на території України жили трипільці.
Ну, щодо самої лікарки, то особливих претензій нема. Крім того, що вона дуже активно рекомендувала мені звернутися до підприємця, який продасть мені найкращі лінзи у світі. Бо, так уже вийшло, що без окулярів чи лінз бачити я буду поганенько. А ще порекомендувала навідатися до ендокринолога, бо щось вона там у моїх очах таке побачила. Про обладнання я взагалі мовчу. Допотопівське. Але я як ввічлива і свідома людина, лікарці подякувала. І, вийшовши з того неприємного закладу, я направилася в міську лікарню, що на Мірющенка.
Там мене дуже привітно зустріли у реєстратурі. Але, коли з`ясувалося, що мене немає рівненської прописки, і взагалі я живу У Рівному не на тій вулиці, яку обслуговує цей медичний заклад, посміхатися тітонька у білому халаті перестала. І, вже стримуючи хамство, сказала, що мені доведеться писати заяву на ім`я головного лікаря і що офтальмолог приймає тільки по талонах.  А тут якраз і талони на сьогодні закінчилися. Жіночка з реєстратури направила мене у поліклініку №3, яка й приймає пацієнтів із моєї вулиці.
Ну ок. Їду я на Макарова у третю лікарню, тобто поліклініку №3. Час уже перевалив за обідню пору. У цій реєстратурі теж сказали про талони, які вже закінчилися. Ввічливо написали номер телефону. Це мене порадувало. Хоч якийсь сервір! На прийом до лікаря можна записатися по телефону! Я тішилася, що сидіти в чергах не доведеться. І недарма. Таки не довелося. 
Наступного дня зранечку зателефонувала і мене записали на 12-ту годину, тож я ще благополучно подрімала годинку-дві. Лікарка прийняла мене майже одразу. Нічого нового я від неї не почула. Те саме - окуляри доведеться все ж носити. Ну і до ендокринолога навідатися про всяк випадок, сказала, що зайвим не буде.
У реєстратурі я з`ясувала, що ендокринолог приймає з 17 до 19 вечора. Якийсь дивний графік, не знаходите? Ввечері, я приїхала ще раз - до ендокринолога. Ось тут дуже хочеться згадати народну мудрість. Поки не йшла в лікарню - була здорова. Як тільки переступила поріг, то одразу купа болячок.
Скажу чесно - лікарка мені не сподобалася. От якась вона така нахальна прямо. Ще не знаючи діагнозу, пригрузила мене. І така я вже хвора у її очах була - ледь не присмерті. Так ось, ендокринолог сходу призначила мені аналізи у приватній лабораторії, абсолютно не залишаючи мені вибору. Я потім дізналася, що такі аналізи можна було зробити як мінімум у трьох-чотирьох лабораторіях, але лікарка сама вибрала заклад, запевняючи, що там дешевше. Те саме було і з УЗД щитовидки, яке можна було зробити будь-де. Але вона сказала, що з іншого закладу просто не прийме. І вже перед тим як попрощатися зі мною сказала, що з понеділка вона йде у відпустку і результати аналізів дивитимется вже інший лікар. А, іще вона виписала мені заспокійливе. Недешеве, між іншим.
Ну ок. Я вирішила йти до кінця. І лікувати щитовику, бо з такими речами не жартують.
Я заплатила за аналізи майже 400 гривень. Ну і бог з ними. На здоров`ї ж не економлять. Але обурило мене інше. В понеділок я знову прийшла в поліклініку. Там на мене чекала довжелезна принизлива черга. Коли я нарешті потрапила до кабінету, приймала мене вже інша лікарка. І скажу чесно, на ті дорогі аналізи вона майже не глянула. В голові пронеслася гостра думка про те, що ті гроші можна було використати з більшою користю для здоров`я. Ну, то таке.
Лікарка взяла мою карточку і ледь не перед моїм обличчям трусонула її зі словами: "НАЩО Ж ВИ МЕНІ ТУТ З ІНШОЇ ОБЛАСТІ". Я так зрозуміла, що мова йшла не про мене зокрема, а про всіх пацієнтів без рівненської прописки. Господи, мені аж тьохнуло. Так хотілося поставити цю жіночку на місце. Наскільки мені відомо, у законі України прописано, що пацієнт сам вправі обирати медичний заклад. І якщо він вже прийшов до лікаря, то той зобов`язаний провести прийом. А тут таке. Лікарка ж, натомість, швидко заспокоїлася і відволікла мене, що врятувало її від скандалу.

Зрештою, з часом я зрозуміла, що вона набагато лібша за попередню. Вона правильно поставила мені діагноз і призначила потрібні ліки. Це я вже потім вияснила, за допомогою старого доброго Гугла. Після останнього візиту, лікарка сказала мені прийти після восьмого серпня. Ок.

***

Я ставала мудрішою)))
І це не просто слова. У мене почали рости так звані "зуби мудрості". І, скажу чесно, дискомфорту це прибавило чимало. То з однієї, то з іншої сторони боліли ясна, зуділо все, настрій псувався. Але було стерпно. До одного дня. А потім біліти стало так, що заважало жити. А якось ранком я прокинулася вже з опухшою половиною обличчя. Вирішила йти до лікаря. За свій рахунок відпросилася з роботи, спланувавши все так, що і до стоматолога схожу і до ендокринолога заодно, візит до якого якраз припадав на цей тиждень. Ось ще один день моїх пригод у лікарнях міста.

Зранку я поїхала у поліклініку на Макарова (Там вже й зранку приймав лікар, а не тільки з 5 до 7 вечора). Вишла з ліфта і в кінці довгого лікарняного коридору (саме в кінці був кабінет ендокринолога) не побачила черги. І так вже зраділа, просто безмежно. Але тішилась я не довго. Коли підійшла - побачила на дверях кабінету оголошення, яке оповіщало, що обоє лікарів-ендокринологів у відпустці. В однієї відпустка закінчувалася 26 серпня, а в іншої нібито восьомого (так було напечатано). Але чиясь вміла рука вісімку виправила на число 12. Кабінет був зачинений. Обуренню моєму не було меж. Навіщо призначати прийом на "після восьмого числа", якщо ти у відпустці. Я думаю, лікарка чудово знала про дати своєї відпустки. Але то мабуть я винна, що сприйняла оце "після восьмого" дуже буквально і прийшла дев`ятого.
Засмутившись, я вийшла з лікарні і попрямувала на маршрутку, щоб поїхати пожалітися на свій мудрий зуб. Проконсультувавшись зі своїм стоматологом, я записалася в обласній стоматологічній поліклініці до хірурга. Довго чекати не довелься, мене майже одразу запросили до кабінету. Там мене зустрів немолодий лікар. Дуже немолодий. Він оглянув мій не дуже мудрий зуб і направив на рентген. Коли я спитала у кучки людей, хто крайній і зайняла чергу, мені сказали, що у кабінет пускатимуть тільки через 15 хвилин. Я вийшла на вулицю, бо слухати людей у черзі, де кожен жалівся на свої болячки, не дуже хотілося. Вернулася і згодом зайшла. Принесла знімок хірургу. Він сказав, що знімок не чіткий. Але ні, не неправив мене на повторний (10 грн коштує, між іншим). Чоловік у дивному вбранні, схожому на вгамівну сорочку, порадив мені просто регулярно полоскати ротову порожнину сумішшю води з содою і сіллю. Ну, лікарю ж видніше. То байдуже, що кілька днів в мене опухало обличчя і я сиділа на знеболюючих. То таке.
Вийшовши з того закладу я присіла на найближчу лавку і подумала, що робити далі. Я була впевнена, що ніякі полоскання мені не допоможуть. Тож було прийнято рішення їхати у міську стоматполіклініку, що на Лізи Чайкіної (зараз вулиця називається по-іншому, але я не пам`ятаю як).
Мене забавляє розміщення кабінетів не поверхах у тій поліклініці. Бідолашні бабусі заплутуються з тими поверхами і кнопками у ліфті. Це розповіла мені одна з них, з якою я їхала ліфтом. Тай скажу чесно, я й сама трохи плуталася. За вказівкою на першому поверсі при вході, поїхала в реєстратуру на восьмому. Там я мусила чекати хвилин 10-15 працівницю, бо за віконецком було пусто. І коли вона таки з`явилася, то миленько відправила мене на третій поверх. Там, як виявилося, була ще одна реєстратура. Там в черговий раз мені нагадали (ніби я сама не в курсі), що у мене немає рівненської прописки. Але все ж направили до лікаря - на п`ятий поверх.
Щодо прописки, то, як я вже писала, мене мають приймати в будь-якому медзакладі, куди я звернусь за допомогою. І ще, якщо мені це не наснилося, у нас же ніби відмінили такий пережиток совка, як прописка. Чи я помиляюся?
Коли я зайшла до кабінету, то знову ж таки була здивована віком лікаря. Він був певно ще молодший за мене. І не тільки він, а ще дві-три медсестри і ще один не то лікар, не то медбрат. Мене повторно направили на знімок, бо той що я принесла з обласної стоматології таки був невдалим. Коли той молоденький лікар глянув на знімок, то одразу запросив мене сідати у те страшне крісло і сказав, що буде різати.
Алегрії на анестезію у мене ніби не було, але після того як він мені її вколов, стало трохи недобре. І ось тут хочеться висловити мій шок. Приємний ШОК. Всі оці молоді люди почали прямо трястись наді мною. Вони сто разів перепитали, що я відчуваю, вимірювали пульс, поклали на чоло вологу серветку. Я прийшла в себе. Не знаю, що то було, адже раніше нормально реагувала на такі уколи. Певно, свою роль зіграли нерви.
Потім було гірше, коли лікар почав там щось різати. Відчуття не з приємних. А в якийсь момент, абсолютно несвідомо, у мене покотилися сльози. Чи то від стресу, чи то від безмежного жалю до себе, але точно не від болі. Мені не боліло. Всі ці молоді люди були такі уважні до мене. Пропонували навіть накапати заспокійливого.
Я ніколи не чекала такого від звичайних лікарів, не приватного кабінету. Може в мене були стереотипи, може і справді, щось змінилося у нашій медицині? Дуже хочеться в це вірити. Я й раніше чула позитивні відгуки про цей заклад, а тепер була нагода переконатися особисто. Я оплатила витрачені на мене ліки. Не так і багато - 60 грн.
Боліти почало потім - коли почала відпускати анестезія. Але то таке. Те все вже не важливо.

***

Не впевнена, що у всіх вистачить терпіння дочитати мою писанину. Комусь таке може й зовсім не цікаво. Але вдячна тим, хто дочитав.
Я дуже надіюся, що у нашій медицині ще не все втрачено. Є куди змінюватися. Тільки от фінансування бракне завжди. Може все ж вийде як і з поліцією? Можемо ж, коли хочемо. Люди мають знаву повірити в медицину і лікарів.
І ще одне, ледь не забула. На дверях в обох стоматологічних поліклініках висить оголошення. Мовляв, вітчизняна стоматологія не отримує належного фінансування, тож медзаклад радо прийме благодійні внески від пацієнтів: "для покращення обслуговування". Цікаво, що в цих оголошеннях посилаються на статтю закону України. Є таке в законі?

А ще я зрозуміла одну річ. МЕДИЦИНА У НАС БЕЗКОШТОВНА. ЛІКИ ДОРОГІ.

ПЕРЕГЛЯДІВ: 464


Галка Струс
Майже рівнянка