Поліський бурштин – Камінь Сонця чи Пітьми?!

16.12.2014

Поліський бурштин – Камінь Сонця чи Пітьми?!

Полісся – специфічний регіон. У ньому не лише ще багато лишилось лісу у порівнянні з іншими регіонами, і не лише гарно родить жито, і не тільки водяться мавки та косулі… У поліській землі, крім водної артерії рік, озер, боліт, є ще товста жила Каменю Сонця, або як кажуть у простолюді «янтар, бурштин, каміння».

Ще кілька років тому приблизно така ситуація була в Поліському регіоні: чоловіки, які не втратили ще свою гідність і не спилися, масово виїжджали на заробітки. Особливо це спостерігалось влітку, коли вдень з вогнем важко було віднайти особину протилежної статі. Куди їхали? В «Пітєр, Москву, Кієв, Одєсу». Чого їхали? Заробляти гроші. Щоб прокормити сім’ю і самим не померти у злиднях – мусили кудись їхати. Ну нема роботи. Хоч яку локшину не вішають на вуха, факт лишається фактом: немає роботи. Бо немає фабрик, заводів, підприємств. Жінки ще меткіші: правдами-неправдами десь влаштуються на роботу у школу, лікарню, пошту, магазинчик якийсь… неважливо , навіть, ким: прибиральницею з вищою освітою чи через хабар вчителькою з неповною вищою. Кажу як є, може, комусь і заколе кудись. Вибачте, не хочу ображати. Але зараз правда непопулярна і неактуальна. Що ж робили на своїх і чужих землях поліщуки? Що робили-що робили.. «гнули спини» –  одним словом. Наші ж люди ж надзвичайно кмітливі, роботящі та майстерні: збудують тобі усе і з усього (ще , навіть, навчились економити та обдурювати : собі до хати привозять якогось «гвинтика-шурупіка», хоча по-різному буває:), викладуть тротуарну плиточку, поставлять парканчик, проведуть електрику, зроблять гойдалку… Усе вміють. Нормально заробляли, на скільки мені відомо – 1000 – 2000 $  (тоді долар був дешевшим) привозили за місяць. Будували небідним людям: бізнесменам, політикам і «мафіозям». Одним словом – «бандюкам».
Але недовго так було. Після Майдану політики і можновладці перестали масово будувати шикарні особнячки в Україні: чи-то бояться, що все пропаде; чи-то вже не перспективно будуватись тут в Україні і всі мають житлокомплекси за кордоном в якій-небудь Австрії; або, може, капітал не так вкладають у хати, а вже в банки… І у недалекому зарубіжжі уже не раді майстрам (хоча не раз «надували» наших поліщуків – після завершення роботи не давали «зарплати»: нікому нічого не докажеш, після погроз і «розборок» складаєш «манатки», або й все лишаєш і втікаєш додому. І чи не кожен таке проходив заробітчанин, але ж ризикували). Поліщуки у скорботі… то нічого що на Майдані відстоювали безхабарність і засуджували неправові, нелюдські дії можновладців… то нічого, що самі ж їздили їм будували Межигір’я…  Всім треба гроші, всі хочуть розкішного життя, всім бракує достатку… Але нікому не треба гідність, ніхто не хоче жити чесно і справедливо, усім бракує мужності і сили…
Але недовго горювали. Кум, сват, брат порадили зайнятись новим промислом: пошуком скарбів. І нікуди їхати не треба. Під носом. На своїй землі (хай сусідовій, але то вже як своя).  І почалось. Риють хлопці лопатами; миють помпами; оплачують «криші»; збирають громади; воюють між собою; обстрілюють і дубасять один одного; заздрять, кому щастить; налагоджують ринки збуту (зазвичай іноземцям); травмуються і гинуть. У цей же час влада (починаючи з місцевої) шукає шляхи вирішення проблем неконтрольованого свавільного видобутку, але то тільки на радах і в документах. Частина ж цих людей і очолюють «кришу». Парадоксально, але повторюсь: всім треба гроші у час безгрошів’я (та, навіть, якби грошів’я було – всеодно треба грошей зажерливій людській натурі). Не змінить нас Майдан, якщо самі не хочемо мінятися. Тому у нас на Поліссі свої закони, своє життя, свої заробітки. Не можу засуджувати людей свого краю, бо погляну на них: опухлі повіки від недосипання, а руки! Які в них руки! Порепані від води і холоду, мозоляки, як слимаки, пошарпані роботою, обмотані венами, як колючим дротом, а грязь, порох і грунт глибоко в’ївся у щілинки і пори, як ото назавжди. Мабуть, бурштин у таких руках і, справді, видається сонцем… хай хоч промінчиком… хай хоч відблиском в їх очах…
      Маршрутки – це унікальне місце: взнаєш усі новини, всі людські історії і трагедії, курс долара і курс Каменю Сонця… Ото сиджу в маршрутці, чую мимоволі розмову двох чоловіків (вибачте, забула навушники і говорили вони не пошепки).
          Шо ти, Пєтя, риєш потроху?
          Та да, потроху.
          З ким ти їздиш?
          Та з двоюрідним братом і Вовою Клавиним (імена, прізвиська та власні назви змінено). А ти тоже я чув : купив помпу – то вже скоро купиш і машину.
          Ну канєшно куплю:) … для своєї Людочки. А де риєте?
          Да на Синьому Горбі, там непогано йде. А дорого за кришу беруть за ноч?
          Та недешево і не безплатно, от собаки…[далі нецензурна лайка]. Раньше було сто зелених, а зараз у два рази дорожче. Хоч то як з ким договорися.
           Шоб вже повдавлювалися, с… Хай би пошов один з другим і помахав лопатою…да ще не з день  і не з тиждень…
          Здаєш кому?
          Та Хоровському здаю, він здєлку налагодив з поляком, то непогано бере,бо всі вже кажуть шо дешевшає янтар. Усе дорожчає, от тілько янтар у них дешевшає…
          І як він платить?
          За кілограм «100» грамових камінців – 5000 доларів; за кілограм «50» грамових камінців янтарю – 4100 дол.; «20» – 3200 доларів, «10» – 1500 доларів; «5» – 500 доларів; «2» – 200 доларів. Мінуса не бере.
          То подешевшав…
Далі уже я приєдналась до розмови. Бо ж негарно було все те чути і робити вигляд: що не чую. Говорили про їх сім’ї, дітей, тещ, життя, ліс і бурштин. Не було на їх руках перснів золотих, з одягу – якесь турецьке дрантя, худі і змучені життям, руки тремтять від нелегкої роботи і нелегкого життя, один збирає гроші, щоб перекрити хату, другий – щоб купить сяку-таку б/у машину, а ще щоб вчити дітей, лікувати хвору дружину, по вихідних купляти ковбасу і «цукєрки»… І здалось мені чи-то насправді я побачила в їх очах відблиск Сонця…
Несправедливість повсюди. Але є ще нерозумна несправедливість. Є ресурси у нашій землі, а ми мусимо себе грабувати і свою землю, брати гріх на душу та на душі своїх дітей. Є працьовиті руки, а треба робити тяжко, щоб якось вижити. Щоб написати нормальні закони по легальному законному видобутку сонячного каменю і організувати видобуток  – не дотримуємось ніяких законів, беремо хабарі і «кришуємо». Плюндруємо землю, оскверняємо душі, руйнуємо природу, тримаємо зовсім недовго Камінь Сонця у своїх руках, потім тримаємо «позеленівши» гроші… І це нас не робить ні щасливими, ні багатими. І не робить нас ні європейцями, ні азіатами, ні людьми…
 
 

        P.S.: і я тримала в руках цей Камінь Сонця. Хай там і мінусовки, яких, навіть, не приймають, але нехай… Я милувалась красою сонця: я бачила як в смолі застигали світанки і вечори, райдуги і затемнення, промінці і світло… Я відчувала тепло століть і життя. Недаремно іноземці так «скуповують» в нас бурштин. Дивовижна коштовність мого краю, моєї землі. Мене надихнули ці дрібні камінчики на творчість. На малювання. Ось Вам презентую першу свою роботу, яку створила ще рік тому… обсипала її сонцем, щоб більше світла було в нашому житті… 

 

  

 

 

 

, , , , переглядів: 3 914

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *