Григорій Щербанюк: життя і смерть в окупації

23.05.2015

Григорій Щербанюк: життя і смерть в окупації

 

У першій половині ХХ століття загарбницькі війни за українські землі вели кілька великих держав світу. Українці ж, як бездержавна на той час нація, часто змушені були воювати в арміях ворогуючих сторін та вбивати одне одного. Але знайшлися й такі, хто вже тоді усвідомив необхідність побудови власної незалежної держави і став на шлях боротьби за неї.
Після поразки революції та українських визвольних змагань 1917-1920 років українці залишилися під чужоземним ярмом, а кожен новий окупант по-своєму визискував їх. Нерідко люди всупереч власним переконанням виконували вказівки чужої влади й працювали на неї. Тому вважати їх усіх зрадниками було б неправильно. Слід чітко відділяти тих, хто з власної волі перейшов на бік окупанта, від тих, хто зробив це з примусу.
Героя цієї розповіді Григорія Щербанюка з Київщини в часи окупації переслідували поляки, використали у своїх інтересах «нацисти», а довели до смерті «совєти».
 
  Російська імперія
Народився Щербанюк Григорій Федотович 1881 року в містечку Ново-Фастів Сквирського повіту Київської губернії. Його батько, Федот Антонович, займався сільським господарством: мав 7,5 га землі, два коня, корову.
З 1888 року хлопчик упродовж 4 років навчався у церковно-парафіяльній школі. Потім вступив до сільськогосподарської школи в м. Умань, в якій провчився лише 7 місяців, після чого повернувся до праці у батьківському господарстві.
1903-го року Григорія Щербанюка призвали на дійсну службу в царську армію, де він прослужив 4 роки. Останній чин займав старшого унтер-офіцера. З початком Першої світової війни у 1914-му Щербанюка Г.Ф. мобілізували на фронт, де він спочатку служив старшим унтер-офіцером, а згодом – прапорщиком.
  Українська Народна Республіка
1917 року розпочалася Українська революція, за нею – визвольні змагання українського народу.
У період українізації війська Григорій Щербанюк служив у лавах армії УНР, де займав посаду начальника постачання бригади, займався продовольчим забезпеченням. Мав чин поручника. У ході дій, проводжуваних військами УНР, опинився на території Західної України, де й залишився проживати після поразки визвольних змагань.
Унаслідок підписання 18 березня 1921 року Ризького мирного договору українські землі виявилися поділеними між Польщею та Радянською Росією.
    Поляки
1923 року Григорій Щербанюк переїхав на проживання у с. Сінне, яке на той час вже стало частиною Польщі і входило до складу Тучинської гміни Ровенського повіту Волинського воєводства (тепер – с. Садове Гощанського району Рівненської області). Мешкаючи тут, Щербанюк влаштувався в Тучині на роботу та близько 2-х років працював в охороні мосту через річку Горинь. Опісля повернувся до роботи у власному сільському господарстві.
Коли Григорій ще працював в охороні мосту, то іноді під час чергувань він бачив як члени Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) проводили свої зібрання на лугах біля ріки. Причому, робили це під виглядом якогось свята або купання. Інколи Щербанюк навіть підходив до них.
Орієнтовно 1922-го року Григорія арештувала польська поліція за підозрою в приналежності до більшовицької партії, але через два тижні його відпустили.
Через рік чи півтора Щербанюка вдруге арештувала поліція – знову за ймовірний зв`язок з комуністичними організаціями. Цього разу його відпустили через 6 днів.
У 1927 році ситуація повторилася – Григорія арештували втретє, але цього разу за те, що одного разу ввечері перевіз човном шістьох людей через річку Горинь. Під арештом перебував 4 дні.
1929 року Щербанюка викликали до повітового старости в м. Рівне через те, що він, ніби то створює партію антипольського спрямування.
У всіх вище зазначених випадках Григорій усі висунені підозри заперечував. Зокрема, й щодо належності до КПЗУ. У дійсності мав місце випадок, коли Григорій переховував від переслідувань польської поліції одну людину, котра казала йому, що належить до згаданої партії. Крім того, Щербанюк знав деяких людей, стосовно яких він здогадувався, що вони є членами КПЗУ, оскільки їх також переслідувала поліція, і, зрештою, арештувала.
Польська влада не лише висувала Григорію підозри в антипольській діяльності, але й намагалася завербувати його до співпраці з метою виявлення неугодних осіб. Зокрема, одного разу Григорія викликав комендант гмінної поліції й під час бесіди зазначив, що в регіоні багато осіб, вороже налаштованих до польської влади. Мовляв, про них слід повідомляти в поліцію. Практично Щербанюк цю вказівку не виконував і жодного доносу не вчинив.
У період польського панування в Україні Григорій ще певний час служив у місцевого поміщика в с. Сінне.
Не лишався Щербанюк й осторонь культурно-просвітницької діяльності серед українців. Зокрема, очолював у Сінному місцевий осередок культурно-освітнього товариства «Просвіта», який діяв тут до 1937 року, коли його заборонили поляки.
    «Перші совєти»
1-го вересня 1939 року на Польщу вчинила напад Німеччина, а 17-го вересня до неї долучився Радянський Союз. Власне, з розподілу Польщі між цими двома державами розпочалася Друга світова війна. Західноукраїнські землі, які раніше входили до складу Польської держави, тепер відійшли до Радянського Союзу. Нова влада здійснила зміни адміністративно-територіального устрою земель. Село Сінне увійшло до складу Тучинського району Рівненської області. 
1939 року селяни Сінного обрали Щербанюка сільським головою. Спочатку все керівництво в Тучинському районі складалося з місцевих мешканців. Згодом, коли його почали замінювати на вихідців зі східних областей України, то розпочалося переселення німців звідси у Німеччину, а українців з Німеччини – сюди. У цей час в управління Щербанюку включили ще три села, колишні німецькі колонії: Люцинів, Антоніїв, Мар’янівку.
Через значне навантаження на роботі, у березні 1940 року Григорій захворів, а тому справи передав своєму заступнику на прізвище Трофименко, який також прибув зі східних областей України. Недуга тривала близько місяця, а з одужанням Щербанюк до виконання повноважень сільського голови вже не повернувся, присвятивши себе сільськогосподарській праці.
    «Нацисти»
22 червня 1941 року війська Німеччини завдали удару своєму колишньому союзнику Радянському Союзові – розпочалася німецько-радянська війна як один з найкривавіших етапів Другої світової. 
Невдовзі після приходу нацистів у Західну Україну Щербанюка викликали в Тучин, де з ним провели бесіду, а згодом запропонували зайняти посаду бургомістра Тучинського району. Григорій намагався відмовитись від цієї пропозиції, посилаючись на свій немолодий вік тапогане здоров’я, але незабаром змушений був дати згоду.
У майбутньому, під час допиту в органах НКГБ, Григорій висловить припущення, що його призначення на посаду могло бути здійснене за чиєюсь рекомендацією. Зокрема, це могла бути рекомендація або місцевого населення, або бургомістра Рівненської області Карнаухова. Обидва припущення мають під собою підстави.
На користь першого свідчить те, що у Сінному Щербанюк був достатньо шанованою людиною. Це засвідчує його односельчанин Орел Яким Іванович: «Чи поважали полковника (Щербанюка – авт.) у селі? Не лише поважали, а й вважали за честь запросити на найбільше родинне свято – весілля». А той факт, що у 1939 селяни обрали Григорія сільським головою, вкотре підтверджує сказане.
Щодо другого припущення, то Щербанюк знав Карнаухова за спільною службою в петлюрівському війську, де останній займав посаду начальника жандармерії, або як тоді її називали «отамана міліції». Тому він дійсно міг рекомендувати Григорія на посаду бургомістра району. А вже під час роботи Щербанюк востаннє бачив Карнаухова в кінці 1941 року, коли приїжджав зі звітом до Рівного. Незабаром дізнався, що той помер у віці близько 80 років.
До обов’язків бургомістра входило: наведення ладу в господарських справах району, ремонт інвентарю, своєчасне збирання врожаю, призначення підвід для різноманітних господарських потреб тощо. Крім того, доводилося організовувати збір продовольства для німецької армії. Слід наголосити, що робити це Григорій змушений був під загрозою власного знищення, але, як стверджуватиме у майбутньому, навіть за таких умов виконання норм збору продовольства він забезпечував менше, як наполовину.
Завдання на проведення робіт Щербанюк отримував від господарського коменданта (глярс-ляндвірта) Гребнера. Для їх виконання давав вказівки старостам сіл, іноді їздив і особисто перевіряв їхню роботу. Були випадки, коли Григорій брав участь у зборах громадян, що проводилися в селах.
Зокрема, влітку 1941 року Щербанюк взяв участь у мітингу, що відбувся у Сінному з нагоди проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української Держави. Після мітингу в селі було закладено курган-могилу в пам’ять про тих, хто боровся і загинув за Україну.
Тим часом «нацисти» реалізовували свою ганебну політику. У липні 1941 року біля шкірзаводу в Тучині вони розстріляли понад два десятки осіб – євреїв і комуністів. Якраз тоді, коли проводився розстріл, одна жінка попросила Щербанюка врятувати від страти її чоловіка. Григорій спробував їй допомогти і для цього пішов на розмову до «нацистів», але незабаром повернувся і повідомив, що допомогти не може – чоловіка вже розстріляли.
Орієнтовно у листопаді 1941 року в Тучин з Рівного приїхав гебітскомісар Рівненської області. Він викликав Щербанюка в приміщення поліції, де в присутності перекладачки між ними відбулася розмова. Гебітскомісар зачитав список євреїв, котрі мають бути знищені, і запропонував Григорію, як бургомістру, підписати вирок. Щербанюк категорично відмовився зробити це, заявивши, що є невійськовою людиною, а представником цивільного населення. Через це «нацист» вдався до погроз, але, зрештою, не досягши бажаного, наказав нікому не розповідати про розмову.
Приблизно через два тижні після цього, у грудні, Щербанюка зняли з посади, а замість нього прислали якогось Борилоко, котрого невдовзі теж відсторонили від займаної посади. На зміну йому прибув з Рівного якийсь Личик. Саме при ньому, у 1942 році, й розпочався масовий погром єврейського населення та збудували гетто.
Цікаво, що перекладачка, в присутності якої відбулася розмова між Щербанюком та гебітскомісаром, за національністю німкеня, мешкала в Тучині та була заміжня за євреєм, котрого по-вуличному називали «Гібетс». Отож, після цієї розмови її хтось застрелив через вікно, ймовірно, за те, що вона розповіла про почуте своєму чоловікові. Підставу для такого здогаду дає те, що євреї звідкілясь дізналися про погроми, які для них готують. Крім того, до Щербанюка приходив особисто голова єврейської громади Тучина Шварцман та хотів віддячити, що той не підписав вирок. Пізніше, коли погроми все таки почалися, цього Шварцмана та чоловіка перекладачки вбили.
Таким чином, на посаді бургомістра Тучинського району Григорій Щербанюк перебував 5 місяців. Після зняття з посади мешкав у Сінному і в Тучин більше не ходив.
Одного дня 1943 року тучинський ляндвірт Ріхтер через Щербанюка сповістив сінненчан, що їхнє село мають спалити. Перелякані люди зібрали майно, худобу та й подалися хто до лісу, хто до родичів, і завдяки цьому змогли врятуватися від загибелі.
Цікаво, що того ж 1943 року був випадок, коли Григорія викликáв до себе курінний УПА Тучинського району Степан Трохимчук (псевдо «Недоля», «Кирея») і пропонував долучитися до ОУН. У її лавах Щербанюк, як колишній офіцер, мав би зайнятися навчанням чоловічого населення для потреб УПА. Але на цю пропозицію Григорій не пристав.
Крім того, Щербанюк був знайомий з районним комендантом СБ ОУН Андрієм Пашковцем (псевдо «Коваль»), а також знав багатьох членів із керівного складу районного й обласного проводів Організації Українських Націоналістів.
    «Другі совєти»
Ситуація на німецько-радянському фронті мінялася. Німці зазнавали поразок і їхні війська відступали. На початку 1944 року на Тучинщину повернулася радянська влада. Процес пошуку ворогів – реальних та уявних – продовжився. Не припинився він і після поразки Німеччини у Другій світовій війні. Звісно ж, особа керівника району часів німецької окупації не могла пройти повз увагу радянських органів безпеки. 
26 вересня 1945 року Григорія Щербанюка арештували та провели обшук в помешканні. Опис майна при цьому не складали через відсутність особисто йому належного. Власне господарство Григорія згоріло ще 1943 року за часів німецької окупації. В арештованого вилучили лише посвідку № 3045, а його самого доставили в Тучинський районний відділ НКГБ. Розпочалося слідство.
5 жовтня 1945 року Щербанюку висунули звинувачення за ст. 54-1а (зрада батьківщини) та 54-11 (організаційна діяльність, спрямована на підготування або вчинення контрреволюційних злочинів) Кримінального кодексу УСРР.
  Постанова про висунення обвинувачення містила таке формулювання: «Щербанюк Г.Ф. викривається в тому, що у 1918 році зрадив Радянській Батькіщині, перейшов на службу в Петлюрівську банду, … і до розгрому Петлюрівської банди вів боротьбу проти Червоної Армії і Радянської влади. Потім емігрував і залишився проживати в Польщі.

 У 1941 році як «старий» член ОУН виявив згоду бути бургомістром Тучинського району і перебував на цій посаді до грудня 1941 року, поки німці не відмовили незалежній Україні. Як бургомістр виконував вказівки німецьких властей у справі забезпечення німецької армії, у селах проводив збори, виступав з антирадянською агітацією. Після звільнення Тучинського району від німецьких окупантів продовжував підтримувати зв’язок з ОУН і сприяв УПА в постачанні харчуванням.»
З усіх висунених звинувачень хіба лиш роботу бургомістром можна поставити як докір Щербанюку. Однак, слід зважити на те, що це була цивільна посада, на яку Григорія призначили примусово.
У час, коли Щербанюк перебував під слідством в Тучині, у Сінному померла його дружина. Чоловіка не хотіли відпускати попрощатися з нею, але, зрештою, дозволити зробити це, і Григорій поставив хрест на могилі.
18.11.1945 слідчу справу із Тучинського РВ НКГБ передали у провадження УНКГБ по Рівненській області, оскільки Щербанюк не визнав себе винним у всіх пред’явлених звинуваченнях, а тому необхідно було провести ще низку слідчих дій. Розпочалися нові допити.
Як розповідала очевидиця тих подій, сінненчанка Текля Шуляк, котру затим відпустили, Григорія так били, що не міг самостійно повернутися з допиту і скривавлене тіло доводилося нести на ношах. Кілька разів жінка бачила, як Щербанюк плакав.
Після завершення слідства 28.12.1945, слідчу справу передали військовому прокурору Львівського військового округу, а потім за підсудністю – Військовому трибуналу військ НКВД Рівненської області. Залишилося дочекатися суду, котрий мав винести остаточний вирок.
Але 12 січня 1946 року о 23:00 год. Щербанюк Григорій Федотович у віці 64 роки помер в загальній камері тюрми № 1 м. Рівного, куди він 11.01.1946 поступив із внутрішньої тюрми НКГБ. Як зазначено в акті про смерть, засвідченому підписом лікаря, смерть настала внаслідок закупорки венозної судини на фоні тяжкого атеросклерозу. Ознак насильницької смерті не виявлено (!). Наскільки правдивим може бути це твердження висновки робіть самостійно.
22 січня 1946 року в приміщенні внутрішньої тюрми в м. Рівне без участі обвинувачення і захисту відбулося закрите судове засідання Військового трибуналу військ НКВД Рівненської області, на якому він визначив справу щодо обвинувачення Щербанюка Григорія Федотовича, 1881 року народження, припинити за смертю.
Однокамерник Щербанюка, мешканець Люцинова Юзеф Ковальчик, згадував, що тіло замордованого побратима він власноруч закопував на міському цвинтарі в Рівному. Де розміщена та могила – невідомо.
  
Наостанок
1994 року, вже у незалежній Україні, Щербанюку Г.Ф. відмовили в реабілітації. Відтоді збігло понад два десятки років, за які суспільство значною мірою переосмислило власну історію та роль і місце в ній борців за незалежність. З ухваленням у квітні 2015 року Верховною Радою України декомунізаційних законів з’явилася надія, що в нашій державі повернуться до процесу реабілітації учасників національно-визвольного руху і нарешті завершать його в повному обсязі. 

 

Використані джерела:

 1.    УСБУ в Рівненській області, справа № 5408. 

2.    Орел Я.І., Зарубцювалось у пам’яті моїй… – Рівне: Волинські обереги, 2005. – 124 с., іл.

3.    Орел Я.І., Крізь сивий туман років. – Рівне: Волинські обереги, 2008. – 128 с., іл.

  

 

переглядів: 1 099

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *